Хіба ревуть воли, як ясла повні?. Панас Мирний
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний страница 21
– Виродок іде! – кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий, миршавенький хлопчик.
– Запорток! – підхопить другий… – Ходім до його!
Побіжать, оступлять кругом. То це ззаду хто-небудь і скубне Чіпку за чорне волосся. Окрутнеться Чіпка, насупить брови, скривиться, тільки очима світить… Злі Чіпчині очі, та недобрі й діти, що довели до того. Понуро й гостро дивиться на них Чіпка. А ті – за боки беруться зо сміху…
– Чіпко! де ти взявся? – смикнувши Чіпку за полу, питає хто з хлопців.
Мовчить Чіпка, – сопе.
– Ти з яйця вилупився?! – знову другий…
Усі зареготались. Чіпка похнюпить голову, потупить в землю очі, копирсає нігтем під нігтем.
– Ні!.. мене бабуся на вгороді піймала… в бур’яні, – одмовляє понуро та все копирсає під нігтем…
Регіт – аж вигін розлягається…
– Так ти, Чіпко, з бур’яну взявсь?…
– Ні…
– А де ж твій батько, коли ти не з бур’яну?
– Не знаю…
– То-то й є… ти байстрюк!..
– Брешеш!.. – зиркнув, як той вовк, Чіпка.
– А хто ж ти?
– Я… Чіпка.
– Ти – Чепіга, а не Чіпка! – крикне хто з середини – і вскубне Чіпку…
– Чого ти скубешся? – з плачем вимовля Чіпка. – Постій, я бабусі скажу, – вона тобі дасть!
– Боюсь я твоєї бабусі, – куди ж пак! – одказує хлопець, та й знову вскубне.
За ним другий, третій. Повертається Чіпка на всі боки в крузі, як ведмідь на цепу, а хлопці регочуться та за чуприну смичуть – аж поки не розплачеться Чіпка. Тоді візьмуть та й проженуть його геть.
Іде Чіпка додому, – іде та й плаче.
– Чого ти, Чіпко, плачеш? – стріва Оришка.
Чіпка жаліється, плаче… Бере його Оришка за руку, поведе в хату, почне умовляти.
– Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач, які то лихі діти: б’ють тебе, малого, зобижають… Не ходи!..
Утишиться трохи Чіпка, сяде на колінах у баби або приляже головкою. Щоб забавити дитину, почне йому баба казочку про рябеньку курочку або про горобця – доброго молодця… Чіпка слухає – й дума: «І чого отой дід з бабою плаче? чого тая курочка кудкудаче?… І чому тій билині зразу не поколихати горобця – доброго молодця?!.»
Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп’я рівняло казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося… В казці звірі та птиці те саме й так само говорять, як і люди… А так – птиці щебечуть, воли ревуть,