Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
хоча й погано напудрену (у нього тепер немає слуг!), і тремтлива рука велично спирається на старомодну тростину з золотою головкою – таку, як носили в Пале-Роялі в 1730 році. Справді – це Казанова або, вірніше, його мумія; він все ще живий попри бідність, злобу й сифіліс. Шкіра стала пергаментною, ніс – гачкуватий дзьоб – видається над тремтячим слинявим ротом, густі посивілі брови розпатлані; все це говорить про старість і тління, про змертвіння в жовчній злобі та книжковому пилі. Тільки чорні як смола очі, повні колишнього занепокоєння, зло й гостро бігають під напівзакритими століттями. Але він недовго кидає погляди направо й наліво, він похмуро бурчить і бурчить про себе, бо він не в дусі: Казанова завжди не в дусі відтоді, як доля кинула його в цю Богемську купу гною. Навіщо підіймати очі, якщо кожен погляд буде занадто великою честю для цих дурних роззяв, цих широкомордих німецько-богемських пожирачів картоплі, котрі не висовують носа за межі свого брудного села й навіть не вітають, як належить, його, шевальє де Сенгаля, який свого час всадив кулю у живіт польському гофмаршалу й отримав з рук його тата золоті шпори. І жінки – це ще неприємніше – не виявляють до нього поваги; вони прикривають рот рукою, щоб стримати грубий, мужицький сміх; вони знають, над чим сміються: служниці розповіли пастору, що старий подагрик нерідко залазить рукою під спідниці й своєю незрозумілою мовою шепоче їм на вухо всякі дурниці. Але ця чернь все ж краща, ніж проклята челядь, на волю якої він відданий у будинку, «віслюки, стусани яких він повинен терпіти», – перш за все Фельткірхнер, домоправитель, і Відерхольт, його помічник. Прокляття! Вони навмисне вчора знову пересолили його суп і спалили макарони, вирвали портрет з його «Ікозамерона» й повісили його в туалеті; ці негідники наважилися побити його маленьку, у чорних плямах, собачку Мелампігу (Чорнозадку), подаровану йому графинею Роггендорф, тільки за те, що миле звірятко напаскудило в кімнатах. О, де прекрасні часи, коли цей лакейський набрід можна було просто закувати в кайдани й переламати кістки всій зграї, замість того щоб терпіти подібні зухвалості. Але в наші дні, завдяки Робесп’єру, ці покидьки підняли голову, якобінці забруднили епоху, і сам він тепер лише старий, нещасний, беззубий пес. Тут не допоможуть нарікання, бурчання, краще наплювати на цей набрід, піднятися у свою кімнату й читати Горація.Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
