горнулася до неї. Вона вміла все щось з «давнини» цікавого оповісти, як-то давно молоді забавлялися, як гуляли, з якою повагою підходили до дівчат. Коли яка дівчина верталася з балю або вечорниць, то хоронили її від лиха батьки або інші поважні особи.
– Тепер, бабусенько, – сказала сміливо одна з панночок, – тепер дівчата дістають за це фахову освіту, домагаються рівноправности і здобули вже не одно, чого давно не мали.
– Та нащо їм того? – питала бабуня, поглянувши на панну проникливим поглядом. – Хіба на те, щоб більше безголов’я ставало? Я лиш одно признаю для жінки і підтримую: вчителювання і лікарювання.
І бабуня махала зневажливо рукою, попиваючи чорну каву, яку їй подавали частіше, ніж іншим гостям.
Юліян побував також на парафії. Загостивши на недовгий час до сестри Марії, шурина і до Едварда Ґанґа, зайшов до о. Захарія в день янгола їмости та Еви. О. Захарій гордився ним перед своїми гостями, мов улюбленим свояком, і ніхто з присутніх не дивувався, коли Юліян заступав тепер на якийсь час господаря, зайнятого парохіянами. Юліян оповідав зібраним гостям не одно цікаве і нове, старався бажання кожного підхопити так, що він, Ева і бабуня були цієї днини неначе душею доброго настрою. Та Ева лиш вдавала веселу. Коли батько зрання висказав їй найщиріші бажання, передаючи як дарунок гарну вирізьблену касетку гуцульського виробу, виявилося, що, хоч вона не раз бажала мати таку цяцьку, в неї були цього дня не такі бажання. Подякувавши за батьківські бажання і дарунок, призналася, що єдиний дозвіл на виїзд до Швейцарії на медичні студії може її ущасливити.
Від дитячих літ вона не прохала нічого, чого батьки не могли б сповнити. Але цим разом батько цього одного її бажання не може їй сповнити і не обіцює навіть на майбутнє. Він не пустить її на чужину, він нездужає, вона в нього єдина дитина, до того в нього, як добре відомо, нема на це і відповідних засобів. Нехай вона студіює філософію у столиці, де він буде її все близько себе мати і від часу до часу бачити. Але кудись за кордон виїздити – на це він не згодиться ніколи! Не виключене, що вона може віддатися, може стати вчителькою при вищій школі.
Ева поглянула на нього великим, майже проникливим поглядом і почервоніла.
– Це ще питання, – відповіла сухо. – Це ще велике питання.
І ще батькові заявить, що вона від нього ані сотика не візьме. Бабуня дасть їй засоби із свого маєтку, зрештою, коли вона, Ева, стане самостійною лікаркою, тоді вона батька, матір і бабуню зможе виживити. А він, рідний батько, без серця і без зрозуміння для неї. Вибухнула голосним плачем і, пішовши в куток, закрила обличчя.
По лиці о. Захарія перебіг жаль.
– На бабуню будуєш ти свій храм? – спитав, складаючи руки навхрест.
– Так, на бабуню. Вона мене не обманить.
– Може, я і помиляюся щодо бабуні, але ти сама можеш у своїх планах помилятися.
– Ніколи,
