час:
– Беррімор, а що це за несамовитий вереск за вікном?
– Це кішка Баскервілів, сер.
Через деякий час:
– А що це за зловісна крижана тиша?
– Це риба Баскервілів, сер.
Якось відійшов Опанас від товаришів у лісі, аж чує – кущі тріщать, бачить – суне величезний ведмідь. Сховався мерщій за дерево. А ведмідь стогне:
– Ой! Погано мені!
Порівнявся з тим деревом, де Опанас причаївся, і знову:
– О-ой-йо-йой! Як же мені погано!
Опанас вискочив позаду ведмедя та як влупить його прикладом по довбешці! А ведмідь:
– Ой матінко! І з кожним днем все гірше!
На виставці електроніки японці демонструють робота, який відповідає на всі запитання. Один британець скептично усміхається:
– Перевіримо! Що зараз робить мій батько?
Робот помигав вогниками і видає відповідь:
– Ваш батько ловить рибу на березі Темзи.
Британець регоче:
– Бреше! Я так і знав! Ось телеграма від секретаря мого батька. Дивіться: «Лорд Вудсон передає вітання з Венеції».
Японці забігали, перешіптуються. Потім до британця:
– Робот не може помилятися. Давайте ще раз попробуємо.
Британець повторює питання:
– Що зараз поробляє мій тато?
Знову мигають вогники, і робот видає відповідь:
– Лорд Вудсон дійсно знаходиться у Венеції, а ваш татусь сидить з вудкою на березі Темзи. До речі, він за цілий день нічого не зловив…
– Хочу хом’яка.
– Його треба доглядати, прибирати, годувати, міняти воду, гратися з ним.
– Тоді я хочу бути хом’яком!
Прийшов Опанас із рибалки і жаліється Марійці:
– От скупі люди! Домовилися: хто перший рибу упіймає, той біжить за пляшкою, а хто другий – той за закускою. І що ти думаєш? Дивлюся, у Микити поплавок танцює, тоне, а він і вусом не веде! У Никодима аж вудочка гнеться, а він на неї ногою наступив і курить! От скупі ж!
– А у тебе клювало? – цікавиться Марійка.
– Еге! Дурня знайшла! Я взагалі без наживки закинув.
– Квит! – підвівся кум Григорій. – Вже он перші півні заспівали.
Спати не хотілося. Ще хвилин тридцять, і я вирушав би до ставка.
– Я господар, ти гість, – попробував було затримати кума, – на правах господаря…
– Гість, як риба, – свіжим залишається недовго, – простягнув мені руку Григорій. – Завтра продовжимо… Тобто вже сьогодні, увечері…
День другий
Я кинув до літньої кухні подовжувач, причепив над столом у дворі добру лампу і в 'язав до вудок новенькі гачки. На небі вже й зорі висіялись, а кума Григорія все не було. Раптом у городі почулось якесь шаркання, загавкав Салтисон
