затишно по всіх закуточках. Місячно, зоряно, тихо. Добре. Поговорили з кумом про його сільські та про мої міські новини, про вибори:
– Вибори – це немов полювання: є загоничі, є закуска – лише із звіриною щораз гірше, – Григорій умів усе зіставити зі своєю улюбленою забавкою.
Про політику:
– Риба гниє з голови, а чистять з хвоста…
Про жінок:
– Або риба клює, або дівка дає.
– Отож, – кажу я кумові, наливаючи, задираючи дно пляшки у нічне небо, – давай вип'ємо за чоловіків! Без них жінки, як риба без води! Звичайно, жінка може прожити без чоловіка хоч усе життя! Але я про свіжу рибу!
Випили. Хекнули.
– Із пляшки багато не наллєш… – задумливо проказав Григорій і дістав з кишені чвертку. – Якщо кинути пити, відразу хочеться їсти… – виправдав свої дії.
– Може годі, куме… – несміло вступив я. – Випити пляшку горілки не штука, важко утримати її в собі…
– Кожен чоловік має право на свій похмурий ранок… – перекрив тему Григорій. Випорпав з тарілки гарненького карасика… – Усі знають, що карась любить, щоб його смажили в сметані. Чи хто-небудь коли-небудь чув, що думає з цього приводу сам карась? – Дістав шмат хліба. – Рибка без хліба бридка… Слухай-но, я тобі мисливську байку розкажу.
Приїхали з міста мисливці на полювання. Місцевий дід повів їх. Ідуть, а їм так смердить.
– Діду, – каже один, – що це так смердить?
– Сідайте, покуримо, розкажу… Жила колись у цих краях одна сім’я. Батько був видний мисливець. Якось раз на полюванні бачить він – біжить олень, а копита – срібні. Прицілився, вистрілив… Не вцілив! А олень підбіг, ударив його копитом в лоба – той на місці помер! Пішла тоді його дружина відомстити за чоловіка. Вийшла на оленя, але й вистрілити не встигла. Убив і її копитом олень. Залишилися син і доня, сироти. Син довго ходив за оленем по сліду. Вистежив. Але олень перестрибнув через хлопця, ударив його в леті копитом і вбив. Поклялася доня, що відомстить. Рік жила в лісі. Здичавіла. Усі місця виходила, де олень бував. Зачаїлася в засідці. Підпустила близько. Вистрілила і поцілила оленю із срібними копитами в око. Упав звір. Підійшла дівчина ближче, аж олень у конвульсіях ударив її копитом в чоло і вбив!…
– А смердить від чого, діду?! – не витримав один мисливець.
– А кат його знає, може, лисиця здохла…
– Ні, – кажу, – Григорію, це ви, мисливці, з рибальської перешили. Не так було… Ось, послухай.
Приїхав переселенець на нове місце. Облаштувався. Прийшла зима, пішов ловити рибу. А на річці біля ополонки вже сидить один місцевий. Дивиться приїжджий, а в ополонці кізяк плаває.
– Що це?
– О, це давня історія!… Почалася вона ще в кінці минулого століття. Бачиш, там, над яром, руїни палацу? Так от, у ньому жив дуже багатий чоловік і була у нього донька. Та така красуня! Прийшов час віддавати дочку заміж, довго шукав батько жениха. А вона взяла та й закохалася в пастуха. Розлютився батько, зачинив
