Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми. Отсутствует
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми - Отсутствует страница 10
Хоронять якогось чоловіка. Перехожий запитує:
– Від чого помер?
– А читай написи на вінках: «Від вірної дружини», «Від любимої тещі»…
Теща до зятя:
– Синку! Що ж це ти по господарству нічого не робиш? Дах протікає, тин повалився…
Зять:
– А воно моє? Воно мені треба?
Теща переписала будинок на зятя, а той як не робив, так і не робить нічого.
– Синку, що ж ти знову нічого не робиш?
Я ж все на тебе записала.
– Чого ти носа сунеш? Воно твоє? Воно тобі треба?
Зять:
– Мамо, я дарую вам автомобіль.
– Прекрасно! Тільки знай: без тебе я на ньому не їздитиму!
Дід з бабцею гуляють парком.
– Пам'ятаєш, – каже стара, – саме на цьому місці сорок років тому ми зустрілися вперше…
– Пам'ятаю, пам'ятаю… А он на нашій лавці знову чекає якийсь дурень…
Зять:
– Мамо, Зіночка просила передати вам один поцілунок!
– Брешеш!
– Чому?
– Вона не скупа, ніколи одного поцілунку не передає!
– Я чув, що ви залишаєте наше місто і ідете до свого зятя? Дуже, дуже шкода!
– Кого ви жалієте: місто… чи мого зятя?
Теща дає двом зятям по пиріжкові, а синові нічого не дає, та й каже:
– Хлопці, то поділіться ж із моїм сином. Маєте по одному пиріжкові, дайте йому по половинці.
Теща:
– Я бачила сон, наче мене повісили…
Зять:
– Ну-у!!!
– Не дуже радій. Мотузка обірвалась, і я прокинулась.
– Уяви собі, яка рідкісна людина мій зять: ніколи і нічого від мене не вимагає.
– Це дрібниці! А ось мій зять прямо-таки незвичайна людина! Він не тільки нічого не вимагає, а ще й дочку мені повернув…
Зять до тещі:
– Коли ви, мамо, помрете, мабуть доведеться поховати вас із вогнегасником.
– А це чому?
– Ну, ви розумієте, пекло і всі такі речі…
Чоловік прочитав листа від тещі і невдоволено каже дружині:
– Геть совість втратила твоя мати!
– Що таке? – обурилась жінка.
– Коли кабанчика кололи, я їздив? їздив! Коли горіхи збирали, їздив? їздив! Коли мед качали, був? Був! А тепер пише: «Приїдь, синку, допоможи город скопати і картоплю посадити…» Вже зовсім на шию хоче сісти…
– Микито, скоро нас буде троє!
– Невже, Ганю?!
– Так! Моя мама приїде до нас жити!
– Чого це твоя теща вчора увечері так верещала?
– То я їй перед сном ноги мив…
– І я своїй мию!
– Ти витираєш?
– Ну!
– Отож. А я викручую!..
– Мамо, –