феї, демони й істоти з магічними силами, що мешкали в далеких країнах, ти чув мій голос у темряві? Ти вірив у вигадані мною світи?
Тома кивнув на знак згоди.
– І що ж з тобою відтоді трапилося?
– Ти лишишся у цій кімнаті, я підведуся, піду у ванну й прийму душ, а коли повернуся, ти вже зникнеш, домовилися?
– Який же ти впертюх! Ти що, не радий мене бачити?
Тома не відповів. Він зібрав усі сили, щоб підвестися, і виконав обіцяне, ретельно причинивши за собою двері кабінету. Освіжившись, чоловік умостився на дивані у вітальні. У голові досі паморочилося, але Тома заплющив очі й задрімав.
Його розбудив скрегіт ключа. Тома підвівся й побачив сповнений ніжності погляд матері.
– Ти знаєш, що в тебе досі тут є власна кімната?
– Я не мав наміру лишатися, – відповів він, потягуючись.
Заціпеніння розвіялося, і Тома різко повернув голову, обстежуючи кімнату, наче загнана в пастку тварина.
– Що з тобою трапилося? – захвилювалася Жанна.
– Нічого, – відказав він, чухаючи потилицю. – Ти в курсі, що ничка твоєї подруги – не зовсім цигарки? Не дивно, що вона курить потай.
Жанна підвела голову й глибоко вдихнула.
– Ох! – повним каяття голосом мовила вона. – Мабуть, ти помилився шухлядкою. Цигарки Колетт – праворуч.
– А що тоді ліворуч?
– Не дивися на мене з таким осудом, у своєму віці я можу робити все, що забажаю!
– Заспокой мене. Це ти так біль погамовуєш?
– Одразу пафосні слова! Як я взагалі могла виростити настільки серйозного сина? Де ж я припустилася помилки у вихованні?
– Нормальні батьки скаржилися б на протилежне, хіба ні?
– Визнай, «нормальні батьки» – ще ті зануди. Перш ніж стати твоєю матір’ю, я була дівчиною з покоління «травня 68-го»5. Ми їздили без пасків безпеки – і волосся майоріло на вітрі; ми пили, курили і сміялися з усього, особливо із себе самих, не боячись нікого образити. Ми протестували, щоб розширити наші свободи, а не обмежити їх, і чудово знали, що таке особисте життя. Життя багатьох із нас виявилося дуже коротким, але тільки тоді воно й було справжнім!
– Що саме ти кладеш у свої косяки? – навмисно відсторонено запитав Тома.
– А що я маю туди класти? Траву! Проте дуже хорошу. Це як з вином: хмеліти треба тільки від найкращих сортів, інакше це банально і жалюгідно. Визнаю, вони трохи заміцні для незвиклої людини. Можливо, голова гудітиме, коли прокинешся, але не хвилюйся, нічого такого, що зіпсувало б твій концерт. Але ж не міг ти опинитися в такому стані через мою маленьку самокрутку! Що трапилося?
Тома розповів матері про унікальну галюцинацію, яку побачив у сусідній кімнаті. Жінка замислено вислухала, а тоді визнала, що, можливо, перестаралася з дозою, коли крутила косяки.
– І що він тобі сказав? – умощуючись, запитала вона. У її голосі бриніла байдужість: ніби Тома переказував зустріч із сусідами на
