Нехай тепер буде кров твоя на голові твоїй». І повелів він убити його, і тоді розсікли його на куски.
…Взяли бо тоді вони скоту, і овець, і коней, і верблюдів, і вежі з набутком і з челяддю… І прийшли на Русь з полоном великим, і зі славою, і з побідою великою»…
Але не кожний бій кінчався так щасливо для руських князів – всього за віки траплялося. Та й того ж року, як пише літопис Руський, «Святополк поставив город Юр’єв, що його спалили були половці».
Рік 1106: «Спустошили половці навколо города Зарічська». Правда, тоді русичі, догнавши половців, «здобич одібрали, а половців посікли».
Рік 1107: «У тім же році прийшов Боняк, і Шарукань Старий, і інших князів багато, і стали вони коло города Лубни…» І тоді теж битва закінчилася перемогою руської зброї: «Половці побігли, хватаючи коней, і другі, піші побігли. Наші ж стали сікти їх, а других руками хапати, і гнали їх до ріки Хорола. Убили ж вони Тааза, Бонякового брата, а хана Сугра схопили і братів його, а Шарукань ледве втік. Покинули вони і обоз свій, і взяли його руські вої місяця серпня у дванадцятий день, і вернулися до себе з побідою великою».
Через два роки – спроба замиритися.
«Пішов Володимир Всеволодович і Давид Святославич, і Олег Святославич до хана Аєпи і до другого Аєпи, і вчинили вони мир. І взяв Володимир за сина свого Юрія Аєпину дочку, Осіневу онуку, а Олег узяв за сина свого Святослава Аєпину дочку, Гіргеневу онуку, місяця січня у дванадцятий день».
Але вже через рік, відбиваючи напад половців, «воєвода Дмитро Іворович захопив вежі половецькі біля Дону, тисячу веж він узяв…»
Рік 1109: «Рушили весною на половців Святополк, і Володимир, і Давид Святославич, і дійшовши до города Воїня, вернулися.
Того ж року половці, прийшовши, пустошили довкола Переяславля по селах.
Того ж року взяли половці полон коло города Чучина».
Рік 1111: «І рушили на половців Святополк із сином, Володимир із синами, Мстислав, і Давид Святославич із сином і Давид Ігорович, і пішли вони, поклавши надію на Бога, і на пречисту Матір його, і на святих ангелів його.
Перейшовши багато рік… прийшли до Дону, і одягнулися вони в броні, і виладнали вони полки, і пішли до города Шаруканя. А князь Володимир, ідучи перед військом, наказав попам своїм співати тропарі, і кондаки хреста чесного, і канон святій Богородиці…»
Мешканці половецького Шаруканя «поклонились князям руським, і принесли риби і вина, – і переспали тут ніч. А назавтра рушили вони до города Сугрова і, прийшовши, запалили його, а в четвер пішли з Дону.
А в п’ятницю, назавтра, місяця березня у двадцять і четвертну день, зібралися половці, і виладнали половці полки свої, і пішли до бою. Князі ж наші поклали надію свою на Бога, і сказали: «Уже смерть нам тут, так станемо кріпко!» І поцілували вони один одного, і, звівши очі свої до неба, призвали вони Бога Всевишнього. А коли ж сталося зіткнення і битва сильна, Бог Всевишній глянув на іноплемінників із гнівом,
