у царство Пітьми до Чорнобога. Чорнобог побачив те перо і схопив його, щоб роздивитися, але не встиг, тому що тільки він взяв перо у пальці, як одразу Володаря Пітьми зморив сон. Невідомо, скільки Чорнобог спав, але проснувшись він став робити те, що йому звелів уві сні Сокіл-Род. Він відломив гострий, цупкий утинок від коріння Прадуба, який проріс крізь товщу Вирію аж у Царство Пітьми. І вдарив Чорнобог себе гостряком у ліве стегно. Так сильно вдарив, що з рани хлинула холодна і чорна кров. Спочатку змочив Чорнобог тією кров’ю перо, а тоді тричі на нього плюнув. І перетворилося те перо на Велетня Змія. І був той Змій триголовим, вогнедихаючим, слизькокрилим, пазурятним, вкритим холодним товстим панцером. Заревів Змій, розправляючи величезні крила, так що аж пітьма здригнулася віл того ревіння. Чорнобог неймовірно зрадів такому переродженню: «Ось ти явився у цей Чорний Світ, мій кревний син. Ти моя сила і моя надія».
Святовид помітив, що дітлахи дивляться на нього широко розкритими очима, намагаючись уявити все мовлене ним. Всеслав повертів голівкою, а малолітній Добромир продовжував сидіти із розкритим ротом.
– А що з білим пером? – кліпнувши очима, по-дитячому наївним голоском запитав Позвізд, – до кого воно потрапило?
– Так, – пожвавішав Всеслав, підтримуючи брата, – а біле перо на кого перетворилося?
– Мабуть, на білого Змія, – раптом зробив припущення Добромир-молодший.
– Біле перо з Сокола-Рода впало у Вирій, – усміхнувшись продовжив свою розповідь Святовид. – Підхопив те перо Білобог, подивився на нього, та раптом його здолав кріпкий сон. Проснувшись, Білобог почав вчиняти так, як йому уві сні повелів Сокіл-Род. А повелів він йому відломити від Дуба-Стародуба гострий утинок гілляки і вдарити ним себе у стегно. Так і вчинив Білобог, вдаривши себе у праве стегно, та так сильно, що з рани бризнула гаряча червона кров. Змочив у своїй крові Білобог перо, а потім тричі сплюнув на нього і сталося диво. Те біле перо, окроплене гарячою кров’ю, раптом перетворилося на могутнього велетня. Був той велетень міцний, наче з каменю витесаний, золоточубий, срібновидий, з пучком вогненних стріл у десниці. Зрадівши цьому дивовижному перевтіленню, гучно мовив Білобог: «Вітаю твоє народження, сину мій! Ти є Перун, захисник Вирію і усього Білого Світу. Ти є моїм військом і моєю силою і надією. Сила твоя у вогненних стрілах, що їх народжуватиме твоя Свята десниця».
– Бачиш, не Змія білого було творено, а самого Перуна, Бога нашого, – повчально прошепотів Позвізд Добромиру, піднявши догори вказівний палець правої руки.
Добромир кивнув голівкою, але нічого не відповів, можливо, він зніяковів від того, що помилився у своєму припущенні, тому озирнувшись зиркнув на діда, а тоді поглянув на Святовида.
– Добромире, я також думав, що з пера буде творено білого Змія, – підтримуючи брата, промовив Переслав, втягнувши шию у плечі, наче соромлячись свого зізнання.
Підбадьорений
