коли ця могутня музика любові й подяки піднеслася до престолу, Дон Жуан, надто чемний, щоб не подякувати за увагу, надто розумний, щоб не відчути, як із нього глумляться, вибухнув у відповідь моторошним реготом і з нахабною безцеремонністю перевернувся на бік у своїй пишній раці. Бо диявол уселив йому острах, що його хочуть видати за звичайнісіньку людину, за одного із святих угодників, за якого-небудь Боніфація або Панталеоне, і, щоб порушити божественну мелодію любові, він моторошно завив, і до того виття приєдналася тисяча голосів із пекла.
Земля благословляла, небо проклинало.
Церква здригнулася на своєму стародавньому підмурку.
– Te Deum laudamus! – волав натовп богомольців.
– Котіться ви до чортів, тварюки! Усе вам Бог та Бог! Паскудне ви поріддя, тупе бидло, йолопи безмозкі разом із вашим немічним стариганом Богом!
І з горла у святого вихопився цілий потік лайки – так вивергається з кратера розжарена лава, коли вибухає Везувій.
– Deus Sabaoth!.. Sabaoth![8] – вигукнули християни.
– Ви ображаєте велич пекла! – відповів Дон Жуан, заскреготівши зубами.
І його жива рука піднялась над ракою, пригрозивши богомольцям жестом, у якому був розпач і глум.
– Святий нас благословляє! – сказали старі жінки, діти та юні наречені – тобто люди найлегковірніші.
Отак ми часто помиляємося, коли поклоняємось кому-небудь. Людина видатна глузує з тих, хто її вихваляє, а іноді вихваляє тих, з кого вона в душі глузує.
– Sancte Iohannes, ora pro nobis[9], – заспівав абат, простершись ницьма перед престолом.
– Дурень, – пролунало йому у відповідь.
– Що там відбувається? – вигукнув помічник пріора, помітивши в раці якесь вовтузіння.
– Святий біснується, – відповів абат.
І тут жива голова одним посмиком відірвалася від мертвого тіла й упала на жовту лисину простертого ницьма священнослужителя.
– Згадай про донью Ельвіру! – крикнула голова і вгородила зуби в абатову голову.
Абат жахливо зойкнув, урвавши церемонію. Збіглися священики й оточили свого пріора.
– Ну що, бовдуре, існує Бог чи не існує? – пролунав голос у ту саму хвилину, коли абат, укушений у мозок, випускав дух.
Париж, жовтень 1830 р.
Ісус Христос у Фландрії
Марселіні Деборд-Вальмор[10]
Вам, дочці Фландрії, одній з тих, хто творить її нинішню славу, присвячується ця наївна фламандська легенда.
У незапам’ятні часи історії Брабанту людей з острова Кадзант[11] до узбережжя Фландрії перевозили човном, який щодня ходив через протоку. Мідельбург – столиця острова, згодом уславлена в анналах протестантизму, – мав у ту давнину не більше як
Бог Саваоф!.. Саваоф! (Лат.)
Святий Іоанне, молися за нас! (Лат.)
