й іди за мною!
Кощава жінка взяла мене за руку, і жахливий холод передався від неї всім моїм нервам. Крізь поморщену шкіру мертвотно-блідого, майже зеленого обличчя виднілися всі кістки черепа. Ця миршава холодна бабця була в чорній сукні, яка тяглася за нею по підлозі, а на шиї в неї щось біліло – я не наважився роздивитись ту річ ізблизька. В її нерухомих, піднятих до неба очах я побачив одні білки. Вона повела мене через церкву, залишаючи за собою сірий слід – з її сукні сипався порох. Коли вона йшла, зуби в неї клацали, як у скелета. Позад себе я чув теленькання дзвоника – різкі звуки, що відбивалися в моєму мозку, мов цигикання гармонії.
– Треба страждати, треба страждати, – повторювала моя поводатарка.
Ми вийшли з церкви й далі простували найбагнистішими у світі вулицями. Вона завела мене в якийсь чорний дім, де притягла до себе й закричала голосом, тріснутим, мов дзенькіт розколотого дзвона:
– Захисти мене, захисти мене!
Ми піднялися крученими сходами. Коли вона постукала в темні двері, їх відчинив мовчазний чоловік, схожий на інквізитора. Незабаром ми опинилися в кімнаті, обвішаній старими дірявими гобеленами, де було повно ганчір’я, злинялого мусліну, позолоченої міді.
– Ось вічні багатства, – сказала вона.
Я затремтів від жаху, виразно побачивши в ту мить при світлі довгого смолоскипа та двох свічок, що ця жінка, мабуть, тільки недавно встала з могили. В неї зовсім не було волосся. Я хотів кинутися навтіки, але вона простягла свою кощаву руку й обхопила мене наче сталевим обручем, утиканим гостряками. І коли вона зробила цей рух, біля нас пролунав крик із кількох мільйонів горлянок, жахливий зойк торжества мерців!
– Я хочу зробити тебе щасливим навіки, – сказала вона. – Ти мій син.
Ми сіли біля каміна, в якому лежав давно остиглий попіл. Миршава бабця стиснула мені руку з такою силою, що я не міг і ворухнутися. Я пильно подивився на неї і з вигляду лахів, у яких вона гнила, спробував розгадати історію її життя. Та чи існувала вона? Це лишалося для мене загадкою. Хоча я добре роздивився, що колись вона була схожа на грецьку статую з непорочним чолом – вродлива і юна, одягнена з вишуканою простотою.
– Ага, – сказав я, – тепер я тебе впізнав! Нещасна, навіщо ти стала продаватися чоловікам? Досягши віку зрілості і ставши багатою, ти забула про свою чисту і ніжну юність, про свої високі поривання, про свої невинні розваги, про свою живодайну віру, і ти зреклася своєї первісної могутності, своїх духовних переваг задля могутності плоті. Відмовившись від свого лляного вбрання, від вистеленого мохом ложа, від гротів, осяяних божественним світлом, ти заяскріла діамантами, захопилася розкошами і любострастям. Зухвала, горда, всього жадаючи і всього домагаючись, усе нищачи на своєму шляху, ти перетворилася на модну повію, яка прагне лише плотських
