не всі ми – при молотках,Але так воно, може, й лучче:
Моє слово – в моїх руках.
В кого кидаю?
В кого влучу?..
1985 р.
«Переночуй мене, вишневий саде…»
Переночуй мене, вишневий мій саде.
Переночуй мене, вишневий саде,
Бо це моя остання в світі ніч.
Бо завтра хрест мені на плечі сяде,
Як символ роздоріж і протиріч.
Переночуй мене, вишневий саде,
Вишневий саде, звешся Гетсимань.
Бо завтра, завтра хрест на плечі сяде,
Як символ ще чого? ридань? страждань?
А півня крик розбуджено-співучий
Розноситиме вітер по горбах.
Ось вже мене цілує в губи учень,
І чути присмак вишень на губах…
Сон
На кухоньці маленькій, 3×2,
Мій приятель, людина незаможна,
Вигукує образливі слова
Про всіх, про кого можна і не можна.
І набакир збивається крава —
Тка,
ткана і давно уже не модна…
Неправда, в нього модний комірець,
І сам він – популярний літератор.
І навіть сам він править за взірець.
Його звуть Татом, а не Супостатом.
Неправда – це ще зовсім не брехня.
Неправда – це предмет купівлі й торгу.
Краватку він змінив ще того ж дня,
Широку й куцу – на вузьку і довгу.
Купив білетик «Спринту» навмання
І виграв «Жигулі», а може, й «Волгу»…
А може, й вогку гілочку верби
Він виграв на весняному базарі.
А може, він рідню свою любив…
– Пробачте, та про це ви вже казали.
– Пробачте, я про щось уже казав?
– Казав! казав! – здовкола загукали.
– Ще й молока з губів не облизав!
– Це в мене вуса так пообмерзали…
– Та то у нього піна на губах!
– Та він скажений! Кличте витинара!
Я втік. А роздратована юрба
Позаду розчаровано стогнала…
Сумнів
Гуляє по землі людина-функція.
Гуляє, але часу не марнує.
На підвіконні червоніє фуксія,
Ну, тобто квітка теж функціонує.
Функціонує сонце в небі синьому,
Функціонують трави і дерева.
Зупинишся у бігу непосильному
І думаєш: «А може, так і треба?..
Гребти до себе правдами й неправдами,
Як Олександр Іванович Корейко,
І хай в душі якісь високі прагнення
Цвірінькають, як в клітці канарейки,
З кілочка на кілочок перестрибують,
Все імітують сум, якісь боління…
А зрештою й вони крихти отримують.
Крихти, що звуться докори сумління».
1986 р.
Травнева балада
Травень, а так, понімаєте, холодно.
Так, понімаєте, все навпаки.
А за вікном починається поле,
І видно за полем село Бармаки.
В час, коли бідній
