це в тебе за прізвище? Може, написали неправильно?
– Ні. Все правильно. Просто я болгарин.
– А-а-а. Ну сідай, болгарин… Хуїв.»
– А щодо малолітнього сексу, – Вован не вгавав, – то я тобі пісеньку нагадаю. Народ скаже, як зав'яже.
– Мамо, я женитися буду!
– Не женися, сину,
Біда тобі буде,
Будеш спати, цілувати,
А хліба не буде.
Не послухав мами,
Взяв та й оженився,
І до жінки Катерини
Раком причепився.
Ой цілує нічку,
Ой цілує днину,
Стара мати руки ломить —
Схаменися, сину.
Як націлувався,
Як наобіймався,
Під очима почорніло,
А живіт запався.
Задзвонили дзвони
І у неділю рано,
Поховала мати сина
Через цілування.
– Ти, звичайно, крутий, Воване, і жарти в тебе кльові. Але одномірні. От тобі здається, що все це фігня, бо ти не можеш її схавати, і ти вже не проти, і все тобі тут не подобається. А я бачу зараз все зовсім інакше. Раз на раз не приходиться. Один малий за віком, а вже дорослий фізично. А інший за віком ніби вже мав би бути чоловіком, а фізично – ще не дозрілий.
Так що кожному – своє!
Я заперечував йому спокійно, бо знав, що маю рацію, хоч позірно Вован ніби казав правду. Ту правду, в яку вірили всі довкола. За винятком кількох людей. І серед тих кількох тепер був і я.
А Вован не вгавав.
– Котра година? – питають у чувака.
– Без п'яти одинадцять.
– Гм. Це що – шість? Чи як?
Я навіть йому трохи заздрив, скільки в нього веселої енергії, і живеться йому не так-то вже й добре, але отак із жартами, напевне простіше все переносити. Я так не вмію, бо все переживаю глибоко, ношу в собі, і якщо й не показую іншим, то по мені однаково видно, що я знову втрапив у якусь психологічну халепу.
Вован:
– А от ще про любов!
Дзвонить мобільний телефон. Чувак вмикає і каже: «Це ти, кохана?»
Дружина відповідає: «Та ні, це я!»
Отак ми й розмовляли завжди. Мені – Ґессе, йому – Муракамі, мені Кіплінґ – йому Бегбедер, мені – «Пінк Флойд», йому – «Фактично самі». Він читав те, що я, я читав те, що він, але уподобання наші були різні, і ми втикали собі з ним годинку-другу частенько, і це було кльово.
От лиш я часом замислювався, чому в мене якісь уподобання ніби старомодні, а Вован – крутий неформал, як каже мій малий.
З Женькою в мене дуже дружні взаємини, більше того, я його дуже люблю і він мене теж. Але різниця у віці в чотирнадцять років далася взнаки дещо пізніше, коли Женька підріс. Бо до того він ходив за мною по п'ятам і у всьому намагався мене копіювати, до смішного.
А одного разу захотів бути собою, і пішло-поїхало. От тобі і пубертатний період. Я сам, я знаю, а ти не розумієш, а тут ще дівчата за ним чередою – мій Женька дуже симпатичний, гарніший за мене це точно, ну і трахатись почав доволі рано,
