до мене Томас.
– Хай, – сказав я і привітався з подружжям, яке виглядало ніби на кастінгу в «Сімейку Адамсів». Ми вийшли на вулицю – «Побєдка» стояла біля тротуару, займаючи місце на три малолітражки, і турки, які звикли їх тут ставити, дивилися на неї з охотою розпиляти її і переплавити на один великий кальян, яким одночасно могли догнатися всі представники мусульманського світу, які перебували на той час в Берліні. Німець, який прибув на оглядини, попросив відкрити авто, і довгий час залазив і вилазив з машини, прицмокуючи язиком так, ніби в нього в зубах застряло півкорови. Його жінка стояла й мовчала, і всім своїм виглядом вона кричала, що її походження має максимум спільного з походженням Олєга-воділи з Бучача. Я, затамувавши подих, рахував удари свого серця об внутрішню стінку грудної клітини, відвернувся вбік і в кишені рукою аж до болю здавив свій краник, щоб не вректи «здєлку вєка».
– Франц, – гавкнув зненацька покупець, простягаючи свою шуфлю в мій бік.
– Кузьма, то єсть Андрій, – боячись відпугнути пацана, поправився я.
– Авто старе, карочє, – сказав він по-німецьки, – але я маю майстерню і можу з нього зробити люди. Купити його я не готовий, але можу помінятися на восьмирічний 126-дизельний «мерседес».
Я недовірливо глянув йому в очі, порослі рижими волохатими корчами.
– Я, я. Помінятися на «мерседеса».
І так сказав мені клієнт номер один, який прибився на перший день оглядин.
«Курча, – подумав я собі, – якшо перший-ліпший німець віддає «мерсюка» взамін, то варто покачумати пару днів і обміняти грьобану калдобіну мінімум на самольот «Фалькон», недарма ж назва вулиці – Флюгхаффен. От буває фартить, да?
– Найн, данке шон, – відрізав я голосом Лєвітана, який об’явив по радіо «Промінь» про капітуляцію Німеччини. – Дас іст кляйне прайз. Цен таузенд марк іст гут прайз,[12] – відрізав я і відчув, як крила похоті проривають на плечах куртку. Німець переглянувся зі своєю жінкою, дістав візитку і простягнув мені.
– Моя пропозиція діє тиждень. Дзвони, якщо що. – Вони повернулися, і на прощання жінка мило усміхнулася до мене золотими коронками, від яких я налапався «зайчиків», як від зварювального апарата Патона. Так само чинно вони залізли у той «мерсюк», який по ідеї мав стати моїм, і вирулили з нашої бічної вулички. Разом з ними в напрямі Вальсдорфу виїхало відчуття, чи взагалі та машина тут комусь потрібна, крім бюргера з золотозубою фрау. Я піднявся догори, а там вже Томас ловив кайф від нової партії українців, які тарганами ганяли в нього між ногами і спустошували його тижневий запас хавчика. Через годинку вернувся Олєжик. Він вирішив ознайомитися з Берліном детально і безпосередньо. Пробігши до Шпандау і назад кілометрів з п’ятдесят, він не знайшов того, що його сюди привело, повернувся додому і загнув в атласі наступну сторінку для завтрашньої пішої прогулянки. Побачивши в коридорі Томаса, який говорив по телефону, Олег підбіг до Барда і спитався:
Конец
Це низька ціна. Десять тисяч марок – хороша ціна.
