відсторонилася, даючи чоловікові можливість зайти до передпокою, і теж усміхнулася – у відповідь на його посмішку.
– Богдан, – відрекомендувався він і злегка кивнув. – Маю велику приємність із того, що побачив тут таку молоду чарівну жінку, як пані. Мав трохи інакше уявлення про вас, як мені рекомендували доброго фахівця.
– Леся, – відповіла вона і простягнула йому руку для привітання, а він не потиснув її, як це зазвичай тепер робили при знайомстві інші чоловіки, а по-старомодному нахилився і поштиво поцілував.
Його губи були теплими, а доторк рук такий ніжний, що Леся мимоволі зніяковіла. Пам’ятала з дитинства, що колись саме так поводилися при зустрічі старші мужчини, які приходили в помешкання до її бабусі та дідуся, але то було дуже давно і люди ці належали до часів «ще за Польщі». Вишуканий, давно зниклий львівський світ і цілком інакший стиль життя. Потім той світ іще довго та болісно помирав у конвульсіях сільських тлумаків, радянського побуту, способу мислення та виховання. Здається, її новий знайомий Богдан теж якимось чином був дотичним до того старого Львова, бо те, як він повівся щойно, анітрохи не виглядало награним чи показовим, радше звичним.
Леся не втрималася і глянула на нього з явним зацікавленням.
– То що пан хотів би, щоб я відреставрувала?
– Хочу відновити доволі цінну картину з власної колекції, але не для себе. Хочу подарувати її котромусь із львівських музеїв. Ця картина не приносить мені щастя. Продавати її теж не хочу – не надто добра її енергетика передасться новому господарю. А в музеї все це інакше сприймається!
– Освятити не пробували?
– Не допомагає. Не знати, що там на ній поналипало і яка її історія.
Вона усміхнулася. Не вперше зустрічалася з такими фактами. В реставрації воно ніяк не допоможе і не знати, чи є правдою. Зараз її не так цікавили ці факти, як звук чоловікового голосу й інтонації, з якими Богдан говорив. Мав дуже приємного тембру голос, глибокої низької тональності, не позбавлений суто чоловічого шарму. Завжди мліла від таких чоловічих голосів і нічого не могла з собою зробити.
Леся мимоволі придивилася до Богдана уважніше. Стояв у передпокої її помешкання з картиною невеликого розміру під пахвою так спокійно та невимушено, ніби був тут з добрий десяток разів, а поза тим нічого особливого у ньому вона не побачила. На вулиці навіть не виділила б його з-посеред юрби. Середнього зросту та віку, десь біля сорока, плюс-мінус декілька років у той чи інший бік, не огрядний, навіть щуплий, із темним волоссям та чорними очима, лише як придивитися, то бачиш, якими виразними є риси обличчя. А ще відразу впадає в очі абсолютний спокій у поводженні. Ні, таки є у ньому щось таке, що приваблює з першого ж погляду та викликає симпатію. Принаймні, для неї.
Леся не втрималася і мимоволі усміхнулася своїм думкам. Давненько з нею не траплялося такого, щоб відразу відчути до мужчини симпатію. Навіть
