Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
вже матиме його у своєму житті. Минулися ті часи, коли мріяла про нього як про щось незбагненне, трепетне, рідкісне і таке, що підніме її над буденністю та подарує відчуття польоту, замішане на передчутті митей, які обов’язково стануть особливими у її житті. Зрештою, людина завжди чекає чогось виняткового. Спочатку зі щемким передчуттям, що воно ось-ось прийде, а тоді з надією – бо у когось усе ж таки воно є. Але минає весна із цвітінням терпких вишень, проходить літо з розкошами трав та спілих яблук, заступає щедрими дарунками осінь, насувається холодними вітрами зима, а справжнє кохання все не приходить, і тоді хапаєшся за перше-ліпше кохання та щиро віриш, що саме воно і є тим особливим почуттям. Віриш, віриш, віриш… Доки стає сил обманювати себе саму, бо не хочеш ніяк вірити, що це кохання ніколи й не було тим, яке вимріяла собі колись. Воно лише обережно зачепило своїм крилом передчуття гарних митей і нічого не дало. Промайнуло, зашуміло, якось нескладно подарувало перший поцілунок та перші незграбні доторки, ні у що не переросло, тільки залишило по собі біль нездійсненого і легку тугу за чимось втраченим та таким, що було дуже близько. Так близько, що здавалося: воно буквально на віддалі простягненої руки, але справжнє кохання так і не ввійшло у життя, а прослизнуло між розкритими у простір неба пальцями… А тоді закінчення школи, вступ в інститут, перші студентські роки… І раптом, як грім посеред ясного неба, вимріяне кохання. Він вчився у Франковому університеті, вона у своїй академії мистецтв. Зустрілися випадково – на дні народження у спільного друга – і якось відразу захопилися одне одним. Вона не спала ночами, втратила голову від цілком певного передчуття, що ось воно, її вимріяне кохання, а він виявився саме таким, якого сподівалася зустріти та покохати. Вищий за неї на дві голови, підтягнутий, міцно збудований, може, й не красень, проте дуже харизматичний, із відкритим поглядом карих очей, із впевненістю кожного руху та жесту. Почувалася крихітною, маленькою і захищеною його сильними руками від усіх неприємностей та бід. А тоді – перші справжні побачення, несміливі перші доторки, і зімліле серце, коли він обережно взяв її за руку та торкнувся поцілунком кінчиків пальців… Навіть не знала, що все це може аж так сильно перевертати душу, переймати подих захватом, і понад усе на світі хотіла продовження цих дій.
Коли їх почали вважати парою, вона вже давно відчувала, що загинула остаточно, втратила саму себе у тому почутті, не помічала нічого та нікого довкола себе, як божевільна цілувалася з ним на Підзамче, Костелівці чи в Стрийському парку, бігала на побачення й анітрохи не переймалася тим, що віднедавна належить йому не лише душею, а й тілом. Як викарбуване на камені, чітко запам’ятався момент: він підхопив її на руки просто на вулиці, закружляв у надлишку емоцій, а вона щасливо сміялася в небо, і в цю мить їй здавалося, що нема на світі щасливішої жінки, ніж вона. Зловила його поцілунок, на хвилю відсторонилася і раптом відчула на собі чийсь уважний погляд. Мимоволі озирнулася і зустрілася
