попрощався зі Стальським і пішов до свойого готелю.
IV
Другого дня була неділя. В суді не було ніякого діла, тож д-р Рафалович спав трохи довше, спочиваючи по труді. Була вже восьма. Звішені стори готелевого вікна пропускали лагідне червонясте світло. Євгеній тільки що прокинувся, простягнувся, позіхнув і смакував розкіш безжурного спокою. Попід його вікнами туркотіли вози, здалека чути було гомін народу, гук дзвонів, свист і гуркіт раннього залізничного поїзда, що саме о тій годині виходив до Львова. Але все се не докучало молодому адвокатові, здавна привичному до міського шуму. Навпаки, вся ся музика многолюдного рухливого міста, особливо в деякім віддаленні, настроювала його на якусь добродушність, розвивала в його душі чуття якоїсь повноти буття, якоїсь любої домашності, подібне до чуття того чоловіка, що з лісової самоти вернув додому на лоно многолюдної та говіркої сім’ї.
Та нараз до дверей його покою застукано, і, заким іще він успів відізватися, двері відчинилися, і в них показалася руда голова Стальського.
– Добрий день! – промовив він весело. – О, пан меценас іще спочивають. Перепрошаю, перепрошаю… я думав…
– Але прошу! Я не сплю. Власне, хотів уставати.
– Ну, то я зажду… Піду пройтися, поки пан меценас…
– Але ж ні! Ввійдіть! Я не панночка, мене не заженуєте.
Стальський увійшов і запер двері за собою.
– Прошу, сідайте! Я зараз устаю. Так чоловік намучився в остатніх днях…
– Але ж то зовсім розумно, що спочиваєте. Треба шанувати сили, – мовив Стальський, поклавши на однім кріслі капелюх і ліску і сідаючи на друге. В лагіднім полусвіті було видно, що він сьогодні був одягнений чистіше, краще, ніж учора, підголений і підстрижений; очевидно, він ішов сюди просто від фризієра, бо від нього пахло ще колонською водою і вуси були свіжонафіксовані.
– Я гадав, – говорив він, поки Євгеній мився, брав чисту сорочку і одягався, я думав, що пан меценас мають сьогодні троха більше часу та підемо разом оглянути помешкання.
– Яке помешкання?
– Як то, пан меценас уже забули, що вчора говорили мені, чи не міг би я знайти…
– Ага-га! Ну, так що ж?
– Я вже знайшов. Гарне помешкання, поверховий дім, фронт на вулицю, довкола сад, а затильні вікна виходять на міський парк. Чудесне положення при головній вулиці, недалеко ринку і недалеко руської церкви. Немов сотворене на канцелярію для популярного адвоката.
– О пане Стальський, дуже вам вдячний!
– І надіюсь, що будете мати за що дякувати. Я знайомий з властителем. Як на ваше щастя, від першого опорожнюються внизу два покої з передпокоєм – то би була гарна канцелярія, і на поверсі також два покої з кухнею – то би було помешкання для пана меценаса. Здається, вам обширнішого помешкання не треба?
– О ні, не треба! Дуже мене зацікавив наш опис. Надіюсь, що мені сподобається те помешкання. А яка ж ціна?
– Жид дорожиться троха. Прийдеться ще поторгуватися. Хоче за обі партії по 25 ринських місячно.
– Значить,
