Стальської дуже лежить мені на серці.
– Але ж, отче каноніку, – промовив д-р Рафалович, – я отсе тілько перед кількома днями припадком довідався, що Стальський жонатий, а як виглядає його жінка і як він жиє з нею – їй-богу, не маю найменшого поняття!
– Вірю, вірю, – мовив ксьондз-пробощ, – і для того не хочу розмазувати сеї неприємної теми. Може, ще коли буде нагода побалакати про се. А тепер – як собі знаєте. Я остеріг вас, сповнив обов’язок свойого сумління, а ви вже міркуйте собі, як знаєте.
От такі остереження в найрізніших точках збирав Євгеній на кождій візиті, а обійшовши всіх міських гонораціорів, він мав таке чуття, немовби відбув мандрівку по якійсь cloaca maxima[6].
«Така невеличка купка тих матадорів, – думав він собі, – а стілько у них на душі і на сумлінні погані, стілько злості і взаємних ураз! І вони живуть якось у тій затроєній атмосфері і не дуріють, не топляться! Та що найінтересніше, що кождий бризкає жовчю на свого ближнього з великої любові, обкидає його болотом із найчистішої прихильності, підрізує його добру славу зі щирої гуманності і наповнює твої уші поганню з найчемнішими перепросинами. І се все при першій візиті! Що ж то буде далі, коли обживемося і десь-колись наступимо один одному на нагнітки?»
Йому робилося страшно при думці, що й його, може, жде та сама доля: бовтнутися з головою в отсе каламутне озеро і потонути в ньому з душею і тілом. Та у нього були свої плани роботи, що давали йому відваги. Він постановив собі якнайменше стикатися з сим товариством і витворити довкола себе інший світ, інше товариство, хоч би се мали бути прості передміщани та селяни. Він мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й політичну організацію в повіті, стягати сюди помалу добірні інтелігентні сили, витворити хоч невеличкий, та енергічний центр національного життя, – і се додавало йому духу серед важкої канцелярійної праці і серед того струпішілого та запліснілого товариства.
VI
Тільки одна візита була не подібна до інших – візита у бурмістра. Бурмістр був лікар, жид, але гарячий польський патріот, один із видніших діячів так званого асиміляційного напряму. Він був одним із немногих галицьких жидів, що брали участь у польськім повстанні 1863 року, і то не з метою – зробити ґешефт на повстанні. Се здобуло йому велику повагу серед поляків. Як звісно, в 60-их і 70-их роках настала в Галичині така пора, коли факт участі в повстанні був для чоловіка найбільшою рекомендацією для всяких автономічних урядів, для дохідних посад і гонорів; бувші повстанці скрізь поробилися послами, директорами банків і кас «народових», маршалками, а бодай секретарями рад повітових, бурмістрами і головами найрізніших патріотичних організацій. Для них були отворені всі доми, доступні всі інстанції, щедрі всі фінансові інституції, ласкаві всі уряди, їх слово було святе, їх діяльність безконтрольна, їх ім’я, мов сталевим щитом, окружене було з усіх боків словом «poczciwy»[7]. Скільки лиха і деморалізації внесли ті патріоти в наше публічне життя,
Каналізація (
Чесний (
