був таки народ,А не чортові в рот…
Були на Дніпрі пороги,
Були у народу роги.
Кого злякає порогом,
До неба підкине рогом.
Пороги ті геть залили
І роги народу втопили.
Народ став безрогий, шутий.
Хто хоче, може узути.
Немає відпорності, лютості.
Звалашили яйця в людності.
Бугай ремиґає волом.
А вайло і буде вайлом…
«Юна Оленочко…»
Коли мої батьки одружувались, померла Ліля Брік. Вона, мабуть, одягла свою найліпшу сукню (якусь паризьку)…
Юна Оленочко!
Коли помирала Ліля Брік,
у неї був роман з Параджановим —
вона вирвала його з буцегарні
через Ельзу і Арагона…
Він на смерть її одягнув
в полотняну і часом вибілену,
у довгу гуцульську сорочку
(Пам’ятаєш, я зберіг її
з «Тіней забутих предків»).
Він обклав її всю трояндами —
купив тисячу чи п’ятсот,
не трояндами – пуп’янками троянд.
До мармуру смерті
колаж відповідний, бо юний.
(Всі ви, письменники, сволочі —
на похорон лиш приїхали
Шкловський і Симонов!)
Ярмарок в Товстому
Дні мої зненавидні.
І куди я забрів?!
Злидарюю у злиднів
Чи здурів?
– Купуєш голоси?
А не встидно?
Встидно…
Воно й видно.
А я сорок три роки в медицині роблю.
На хліб собі не зароблю.
Бач, от старцюю – продаю цигарки.
Продала б своє тіло – не ті роки.
А дочка у Стамбулі юні літа продає,
А ти пройда – чи совість у пройди є?!
Чого ти плачеш зі мною.
Обійди стороною…
Леонід Соломонович
А я вже старійший за Первомайського,
А який же він був для мене старий!..
Не скуштував і я смаку яблука райського,
Смак яблука теж мені був терпкий.
На лиці його зморшки були павутинням,
Не тисяча тисяч, а тьменні тьми.
Труждався він тяжко. Дружив з нетерпінням.
Навергав він чорно грубезні томи.
Найбільш не любив він мене за Малишка,
За те, що з Малишком я краплю дружив.
То з Гейне перекладів кинув мені з надлишка,
А потім забрав – я тим не дорожив!
Старим він був мудрим. Комсомольську зажерливість
Забув. Одцурався того ремесла.
Любив я його за талант, за пекельну жилавість,
За неприборканість, що в ньому гула.
Мені до смаку були його точні новели.
«Катерина і її дім» – він традиції рвав.
Не вміють молоти тепер мукомели,
Мелють з половою, а він питлював.
Він прозирав глибинні мої аннали.
Іронізував з автокефального Спаса, йдучи.
Він знав – мене теж вони зачинали,
Петлюрівці з куркульками на печі…
Стоїть в павутинні
