то літом така запаркаВ тебе шо ото іномарка
А я краще люблю підводою
Бо коли дорожиш свободою
Топай брат як Сковорода
Але то вже твоя біда
Він писав мені хлопчику з фронту
Та не міг позбутись афронту
Уже в літні і старші літа
Супротивився неспроста
Дав би я вам обом з Петром
Слухаєш все шо отам за бугром
Хай згорить він Будь він не ладен
Як зрадів би що є Бен Ладен
Вас за яйця повісять китайці
А я буду собі на тарадайці
Провірять як іде культиватор
Ех пропав у мені губернатор
А мати казала Чуй ти мене чи не чуй
А з ним в одній комнаті не ночуй
Чув ти мені оце чи не чув
А то не зварю я тобі борщу…
Що ті види лихі зненавиди
Вже на жодну з дурних твоїх дат
Не приїде вже не приїде
Не приїде вже брат…
В’ячеславу Чорноволу
Вячеславе, ти прийшов до мене колосом —
Колоском із поля Чорновола,
Хлібом ти сказав, пшеничним голосом:
«В вас ще й досі чорна своєволя…»
Чорне поле, мов шиття по-чорному
Щойно лиш зерном твоїм засіяне,
Кров’ю ополощене в потворному
Суперінциденті професійному…
Вбитий ти, щоб пам’ятником стати.
Пам’ятники – то безпечні монстри.
А живий ти був, як дзвін ротатий,
Всюдисущий і безтямно гострий.
Ти за всіх батожив, всім розчовпував,
Надривався і уперто гріб ти
Із Луганська гріб туди до Чопа
Азіатські Сцілли всі й Харибди.
Твоя доля – горда й необачна,
Твого поля золота хустина.
А за все лихе, то ти пробач нам,
А за все дурне, то ти прости нам…
Тож розсійся тим пшеничним колосом,
Розщедрись нам з поля Чорновола.
Збудься нам своїм пшеничним голосом,
Збудься нам – хай буде Божа воля!..
«Пісню вкраїнську вбивають у Львові…»
Пісню вкраїнську вбивають у Львові
Будьте вкраїнці напоготові
Пісень не співайте Сидіте нишком
Заткніться з Павличком своїм чи Малишком
Івасюка вішали Білозіра вбивають
Що ті хохлюги пісень завивають
Шию волячу не гнуть покірно
Буде тепер вам в землі білозірно…
Хрест Панька Куліша
Паньку Олельковичу, день добрий!
Який тобі наш куций світ?
Свій дар спізнілий, не хоробрий
Тобі несу я з пекла літ.
Колись блукав я тут студентом
Серед замшілих чагарів.
Хрестом затятим дисидентом
Мені ти в пам’яті горів.
Старим хрестом семиметровим,
Де літом припинали кіз,
З Мотронівки хрестом дубовим
Ти ріс затято і навскіс.
І збувся ти. Тебе вже знають.
Тобі вже трублять словеса.
Мені ж мотронівського
