безвість,яку так люто охороняють вівчарки.
Чекаю, що вони хоча би раз помиляться
і залишать без нагляду цей перехід,
коридор у нічному повітрі.
Ну і що там, у твоїх валізах?
Що там – за підкладкою твого одягу?
Там усе, що потрібно, аби ніколи не повертатися назад:
іграшки, які я розгризав, щоби побачити їхні хребти,
і фотокартки поетів, чиї очі я виколював від любові та осуду,
і чиї вірші – хитрі, мов номери телефонів, –
я намагався
завчити напам’ять.
Там листи від братів і жінок,
там земля з могил і сталь фабричних верстатів,
і гострі шматки порцеляни, об які я постійно ранив долоні,
і дріб’язок, який я вибирав із дароносиць у церквах,
куди забігав від холодного дощу,
і дитячий одяг, який я збирав по світу, як гербарій.
І що ти будеш робити, пасажире,
коли вирвешся на той бік?
О, я вже про все подбав.
Я поселюся в найнебезпечнішому з притулків.
Я заведу знайомства з найганебнішою поганню міста,
з найвідомішими скандалістами та співаками.
Я торгуватиму взуттям і натхненням,
втративши голову, загубивши сум.
Я роздягатиму найнедовірливіших жінок у місті.
Спрага і мої втомлені пальці
робитимуть їх невиліковно легкими.
Перепаливши серце, як паровозне вугілля,
битимусь і перемагатиму, щоби, коли надійде час,
забратися куди подалі,
всім віддячивши і всіх обдуривши.
Прямо-таки усіх?
І навіть мене?
І навіть тебе, смерте,
і навіть тебе.
Розділ третій
Фляга
«І жінка з чорним, як земля, волоссям…»
І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж вогнів і вечірніх мороків.
Поміж світла й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фриків.
Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.
Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.
Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті,
і слухати всі її втомлені байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.
Я вигадаю нові літери та розділові знаки
і вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.
Небо за її вікнами буде холодне
