поталанило покінчити з татарським ігом. Спершу він відмовився платити орді щорічну данину. Хан Ахмат організував похід на Русь, як то раніше не раз бувало. І за Батия теж. За свідченням літописця, із царем прийшла вся орда.
Іван III вивів своє військо назустріч. Татари і русичі стали на протилежних берегах Угри, притоки Оки. Затіяли стрілянину через ріку. Того року рано вдарили морози, і ріка замерзла. Треба було діяти, але першим не витримав Ахмат. Як писатиме літописець, на нього «найшов страх від Бога і побіг він у свої степи. Так позбавив Бог Руську землю від поганих татар». Відбулося це року 1480 р. І всі ці роки тривало (різними, звісно, способами) іноді за згодою, іноді кров’ю великою – збирання руських земель, зникали уділи – породження феодальної роздробленості. Територія князівства Івана III виросла більше як удвічі. До Великого князівства Московського влилися частини Рязанської, Тверської, Ярославської, Ростовської земель. А ще ж – В’ятська земля, Перм, Новгород, Псков… Непомітно, але цілеспрямовано князівство ставало державою. Обновлювались і зміцнювалися старі міста, виникали нові, дедалі більше в них з’являлося кам’яних будівель. По містах і селах зводились храми.
Чи не найбільше змінювалася Москва – Іван III постійно запрошував заморських зодчих. У стінах Кремля здійнялися Успенський та Благовіщенський собори, почали споруджувати дзвіницю Івана Великого, збудували башти Спаську і Собакіна (Арсенальну), з’явилась в усій красі Грановита палата.
Крім архітекторів-будівельників, Іван III запрошував до Московії закордонних лікарів, техніків. Одне слово, Москва виходила на світову арену.
Європейці почали цікавитися Руссю, що тоді була знана як Московська. Особливо після того, як німецький дипломат і мандрівник Зигмунд Герберштейн в 1517-м і 1526 році відвідав Москву як посол «Священної Римської імперії», ба навіть видав у Відні латиною «Записки про московитські справи». Буцімто русів цей гоноровитий німець змалював тенденційно, явно перебільшуючи їхню відсталість. Зокрема, він ніби писав – чи розказував у салонах – про якихось «чудесних» (маючи на увазі, очевидно, химерних) людей, зарослих звіриною шерстю, з собачими головами (обличчя у них на грудях). Вони хоча і безногі, але з довгими руками… Буцімто в Московії навіть риби водяться людиноподібні, «тільки німі»… Нібито про такі химери йому розказували самі московити.
«Сии басни, – зазначив історик М. Карамзін, – питали любопытство грубых умов». Можливо. Але так чи інак, попри курйози, в Європі все ж почали з цікавістю придивлятися до Москви й загадкової Русі, що невідомо де взявшись на історичній арені, почала стрімко набирати сили…
Іван III першим із князів почав зватися в офіційних документах «Іоанн, Божою милістю государ всея Русі». До нього навіть уперше почав застосовуватись титул «цар», що означав найвищий ступінь самодержавної влади – він прирівнював його до великих правителів світу. І вже народна уява почала звати його Грозним, хоча згодом це жахливе
