ьской системе Ridero
Запах кохання або здійснення мрій навиворіт
Придбавши на «7-му кілометрі» в Одесі парфуми під назвою «CHANEL №5», Таня поверталася додому на маршрутці і всю дорогу принюхувалася до пляшечки.
«Схожі на справжні, чи ні?» – гадала вона.
Важкий запах, що розповсюдився по кімнаті, після того, як дівчина відкрила флакончик, переконав, що ні.
«Я ж знала, що купую», – розчаровано зітхала Таня, виливаючи сморідну рідину до унітазу.
Таке траплялося з нею часто. «Здійснення мрій навиворіт», – називали Танині «проколи» її веселі подруги. Однак цього разу вона вирішила не ділитися з ними своєю невдачею, розчарування було надто великим.
Підійшовши до вікна, Таня виглянула на вулицю. Вітер з силою рвав випрану білизну з мотузки. Сирі плями повиступали на шпалерах біля вікна.
«Ще так довго чекати тепла!» – знову зітхала вона, закриваючи шторами мокрі вікна.
Холодні дощі та вітер, розбурхане море – ось вона, зима південних берегів України. Таня не любила цю пору. Безлюдні пляжі, мертві чайки, неспокій шторму, що кожної ночі доносився до їхнього будинку. В неї не хватало терпіння так довго чекати весни. Як не хватало його і на те, щоб зібрати більші кошти на справжні парфуми.
«Не можна бути такою нетерплячою», – не раз казали їй рідні. Та такою вже була вдача дівчини.
…Гримаючи важкими колесами по сталевих рейках, по під вікнами протрясся трамвай, слідом за ним, через деякий час, почувся стукіт у двері.
– Квартиранта приймаємо, Таню, – заглянула до неї схвильована мати.
Ще б пак, лишня «копійка» в таку пору року!
«І кому це відпочивати біля холодного моря заманулося?» – дивувалася дівчина.
Збираючись на чергування до лікарні (Таня працювала у відділенні невідкладної допомоги), вона кілька разів заглянула до вітальні, однак, дивний квартирант того вечора там так і не з’явився.
…Чергування проходило як завжди: кілька розривів зв’язок та нескладних переломів (на вулиці була ожеледиця), опік стопи (жінка спробувала зігрітися з допомогою наповненої гарячою водою пластикової пляшки), і на кінець зміни – перелом ребер (нічна сутичка в кафе).
Втомлена Таня вже збиралася додому, коли до них по допомогу звернувся чоловік з пошкодженою рукою. Травма була незначною, та постраждалий так побивався через свою тимчасову втрату працездатності, і стільки ставив запитань стосовно того, як швидше відновити її, що дівчина не втрималася і поцікавилась хто він за професією.
– Я художник, – зізнався той, – до міста приїхав лише вчора, сподівався попрацювати над кількома сюжетами і ось така прикрість.
Тані стало шкода бідолаху, вона налила в склянку води і простягнула постраждалому. Та, передаючи її, надто рано відпустила руку, – склянка вдарилася об підлогу і розлетілася на скалки.
Кинувшись підбирати колючі осколки, художник і Таня, несподівано, стукнулися лобами й разом опустилися на долівку.
– Андрій, – першим підвівся і простягнув дівчині здорову руку потерпілий.
Запах олійної фарби залоскотав ніздрі, Таня глибоко вдихнула його і голосно чхнула.
– Не хворійте, – сказав їй чоловік, замість того, щоб сказати «будьте здорові».
Таня засміялась.
«Він схожий на мене», – подумала вона, відчувши до незнайомця раптову симпатію.
Вдома, відіспавшись після зміни, дівчина заходилась наводити лад в оселі: мила посуд, стирала пил, поливала квіти. А з голови все «не йшов» незнайомець. Весь час їй чувся запах олійної фарби і навіть прочинена кватирка не допомогла позбутися його.
Під кінець прибирання Таня дісталася кімнати, яку батьки здавали пожильцям. Взимку вона, зазвичай, пустувала, та цього разу там мав хтось бути і дівчина тихенько постукала в двері. Однак, на її стукіт ніхто не озвався, таємничого кватиранта знову не було вдома.
Підмівши швиденько підлогу в його кімнаті, Таня вже зібралася було йти, коли, на раз, помітила в кутку, закрите простирадлом, велике полотнище. Не втримавшись, вона обережно підняла край матерії і завмерла.
…Велетенські морські хвилі котилися на неї. Розбуджене море, сердите й суворе, збиралося поглинути її, затягнути в свою темну безодню.
«Хто порушив мій спокій? – гнівалося воно…
Вражена, Таня відскочила від картини і вибігла з кімнати, забувши там свій віник.
А вночі їй наснився Андрій. Він стояв серед бурхливих хвиль і пензлем, як диригент оркестровою паличкою, керував ними.
