одного буханця хліба, то можна було б зорати пару соток землі і накосити пару копиць сіна, щоб забезпечити себе на цілий рік – і чим би тоді займатись весь цей рік?.. Отакі найпосутніші парадокси буття видобував Гервасій із надр свого, здавалося, пересічного селянського розуму. А, власне, з роздумів отаких от, на перший погляд простих і непомітних, селянських мудреців і народжувалися перлини народної мудрості, такі як, наприклад, ось ця, яка хоч і не відповідає літературним нормам ні з етичного, ні з лексичного боку, все ж прямо перегукується з вищенаведеними роздумами Гервасія: «якби не рот та не гузно – то й робити не нужно».
Так що, видатна селянська метикуватість, успадкована від предків, помножена на полум’яне бажання пробитися в люди, дозволила Славкові поглинати граніт науки з неймовірною легкістю. І в тому, що «золота медаль» по закінченні школи буде у нього в кишені, ніхто не сумнівався вже тоді, як Славко тільки перейшов до восьмого класу радянської десятирічки. Не сумнівався в цьому й сам Славко Пузик, як він не сумнівався і в тому, що по закінченні середньої школи обов’язково вступить до якогось із ВУЗів.
Щоправда, в якому саме з інститутів чи університетів він буде навчатися, Славко все ніяк не міг вирішити. Одне він знав точно, що вищий учбовий заклад, в якому він навчатиметься буде столичним. Славко мав рішучий намір навчатися тільки в столиці – саме там, якнайближче до верхів номенклатурного раю, небезпідставно вважав він, можна найефективніше розпочати просування до цих самих верхів. Адже, просування щаблями номенклатурної драбини Славко твердо вирішив розпочинати вже з перших днів свого майбутнього навчання в столиці: щойно ставши студентом-першокурсником він обов’язково відразу ж почне пробиватися до складу комсомольської еліти свого навчального закладу з наміром закінчити цей заклад, якщо вже й не повноправним членом комуністичної партії, то кандидатом у члени партії точно.
Хоча, могли виникнути деякі непорозуміння щодо поняття столиці, адже це могла бути як всесоюзна Москва, так і республіканський Київ. Звичайно, з найвищого Московського трампліну, можливо, й найлегше було б заплигувати в найвищі кола державного апарату, але й Київ теж з цього боку не видавався чимось набагато гіршим.
Щодо цієї неоднозначності тогочасного існування з одного боку, як громадянина Української Радянської Соціалістичної Республіки, а з іншого боку, як громадянина СРСР, виникало дійсно багато непорозумінь. Це була ніби така собі двоповерхова держава, де на першому поверсі ти був громадянином якоїсь своєї рідної союзної республіки, а на другому – громадянином чи то якоїсь іншої, чи тієї ж самої, але вже набагато більшої, хоча і якоїсь незрозумілої і абстрактної держави СРСР, котру до того ж іще іноді називали й Росією, хоча Росія також була однією з союзних республік. Причому другий поверх цієї двоповерхової державної будови не вважав свій перший поверх взагалі
