металеві прути, всякі там ножички, цвяшки та інше подібне приладдя для добування згоди поділитися майном, ви починаєте, як я вже казав, з допомогою цього приладдя та вашої грубої фізичної сили умовляти вашого друга таки віддати вам частину його статків. І тут знову два варіанти. Варіант перший, ваш клієнт довго не погоджується, не зважаючи на ваші все більші зусилля, а здоров'ячко у нього так собі, і він раптом, не спитавши вашого дозволу і не попередивши вас, віддає Богу душу. І варіант другий – він таки ділиться з вами своїми статками. Тепер розглянемо наслідки. Наслідки першого варіанта зовсім невтішні – групове зумисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю групою осіб за попередньої змови абсолютно без будь-якої вигоди для вас, окрім щохвилинного очікування, коли вже вас нарешті всіх упіймають і пересаджають правоохоронні органи. Наслідки ж другого варіанту трохи утішніші, але не вельми, не вельми. Ви привласнюєте частину майна вашого візаві і тікаєте, а потім живете, знову ж таки, в щохвилинному очікуванні, коли вже на ваш слід вийдуть чи то ті ж правоохоронні органи, чи то сам нувориш, найнявши для вашого покарання і повернення своїх грошей таких же як ви бандюків, чи просто такі ж самі як ви бандюки, ваші конкуренти, які просто хочуть відібрати у вас вашу здобич. А того, що ви відібрали надовго не вистачить. То як я тобі розтлумачив, наочно й дохідливо?
– Та наче так, – невтішно почухав Славко потилицю і задумався, утупившись у стіну напроти.
– Чи, може, у тебе якісь інші варіанти, інші якісь роздуми, чи там перспективи твоєї рекетирської практики? – повісив у повітрі питання Володька, зверху вниз насмішкувато споглядаючи на похнюпленого Славка.
– Не знаю, – нарешті порушив тишу Славко. – Не знаю, що сказати й що тут можна взагалі придумати. Думаєш, Володю, я над цим не задумувався? Та я про це тільки й думаю цілими днями. І нічого, нічого, нічогісінько придумати не можу. А що тут придумаєш? От ти, ти сам, що б ти, наприклад, міг запропонувати?
– Медицина, – спокійно, довірливо примружившись, відповів Володька, – Медицина.
– Що медицина? – не зрозумів Славко.
– Медицина, – насмішкувато повісив знову інтригу-паузу Володька. – От дивись, припустимо, я вже закінчив медінститут, отримав диплом. Я хірург. Сиджу собі в кабінеті, не займаюсь там ніякими пошуками кандидатів-нуворишів на пограбування, не шукаю до них підходу, не йду до них, ризикуючи, примушувати поділитися зі мною своїм майном. Навпаки, всі самі йдуть до мене. Причому, візьми до уваги, не тільки нувориші, яких абсолютна меншість, а всі, хто тільки опиняється в статусі хворого, а таким може стати буквально кожен. І всі вони йдуть до мене. Хто йде, а кого привозять. І всі вже готовенькі. Мені не треба ніяких паяльників, ніяких залізних прутів, цвяхів та всякого такого приладдя. Мені не треба ніяких братків. Сам Господь Бог у мене в братках. Адже це сам Бог, не знаю вже за які там провини, поламав моїм клієнтам кістки,
