влігшись, так би мовити спати, жоден з чисельних нащадків старійшини роду Пузиків навіть і не подумав насправді засинати, ніхто навіть і не подумав ні на мить склепити очі. Всі лежали під ковдрами з відкритими очима, принишкло вслухаючись в нічну тишу, аби не проґавити заповітну мить, коли вже Пузик-батько тихенько, аби нікого не розбудити, підніметься з постелі й так же тихенько, ні для кого не помітно вийде в сіни, аби, як це було завжди перед хрестинами, понадкушувати зібрані в кошику ласощі; потім повернеться на своє місце і, вдоволений, засне мертвим сном аж до ранку. Всі ж нащадки вдоволеного Пузика-старійшини, діждавшись коли той засне, в чіткому й суворому порядку старшинства, починаючи з найстаршого й закінчуючи наймолодшим, який вже вмів ходити, Пузиком-нащадком, виходили в сіни й кожен надкушував свою законну частку наїдків з кошика, захованого від гріха подалі, хоча саме місце схову, власне, ніколи від хрестин до хрестин не змінювалось і було всім добре відоме.
На ранок, таким чином, від святкових пригощань у кошику залишались, як то кажуть, ріжки та ніжки, і Пузик-батько, прокинувшись, мав завжди смутні й болючі передчуття щодо катастрофічного зменшення вмісту кошика за ніч, що, врешті, завжди, на превеликий жаль і здивування, справджувалось. Все було як завжди, за винятком хіба що вмісту пляшки з горілкою. Адже за часів, доки найстарші з Пузиків-нащадків були ще у віці, який виключав цікавість до пляшки зі смердючою гіркою рідиною, вміст пляшки з горілкою на ранок був таким же самісіньким, яким його залишав після себе Пузик-батько. Але з часу, коли найстарші з нащадків стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, і смердюча й гірка рідина стала для них солодкою й запашною, вміст пляшки на ранок ставав усе меншим і меншим. От і зараз пляшка стала набагато більш неповною, ніж вночі, як вона стала набагато більш неповною, аніж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк доріс до переоцінки смакових якостей горілки, а ті, котрі вже раніше дійшли до цього, все більше входили в смак – хоч пляшка й була ще не зовсім пустою, але те, що сиротливо плюскотало на самому дні, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.
Батьківський погляд найстаршого з Пузиків, як і завжди в таких випадках, був нищівним, можна навіть сказати спопеляючим, але жодного слова, як і завжди, промовлено не було. Під спопеляючим поглядом батька і тягарем навислої гнітючої тиші всі покаянно схилили голови в щирому усвідомленні всієї глибини своєї провини, і в такому ж щирому усвідомленні, що перед наступними хрестинами вся ця історія точнісінько повториться, від чого каяття було ще щирішим і глибшим.
Провівши таким чином безмовну, але від цього нітрохи не менш зрозумілу, повторювану з року в рік, проповідь, Пузик-батько, скориставшись схиленими головами домочадців і настановою народної мудрості – а саме: «згоріла хата – гори й сарай» – непомітно для всіх взяв капшучок із грішми, призначеними
