як і комуністи, – відповів з деякою зловтішною ноткою батюшка, взявши кошик із жалюгідним підношенням.
Звичайно, батько Гервасія тоді, згідно з нагальним історичним станом, за допомогою у справі надання імені новонародженому синові міг би звернутися прямо до радянської влади, міг би просто сам придумати ім’я, але стан світогляду тодішнього селянина все ж іще не дозволяв так відверто нехтувати батюшками на догоду комісарам. І батько Гервасія вирішив, що нехай вже Гервасій, все ж не Запердон. Таким чином він ніби зберіг світоглядний паритет, не образивши ні дореволюційного Господа, ні пореволюційного Комунізма, якому, власне до імен новонароджених, на відміну від його попередника, було й зовсім байдуже.
– Гервасій? – хитро примружившись, звела на Пузика-батька погляд радянська влада в особі голови сільради місцевого комуніста Степана, коли новонародженого принесли для реєстрації в сільраду. – Мабуть, до попа бігав за таким іменнячком.
– Просто Гервасій – то… – почав було батько Гервасія згадувати, як батюшка сказав, що Гервасій – то схоже на Гельвецій, а то був такий французький філософ, котрий був матеріалістом, як і комуністи, але пам’ять старшого Пузика підводила, і врешті, не змігши повторити слова батюшки, він сказав: – Гервасій – то був хвранцуцький йолоп, який матерився так, як і комуністи.
– Хх-х-е, матері твоїй ковінька, тудить його в закапелок розтудить… (…пі-і-і-і…) …, – завершила дискусію радянська влада, використавши впереміж із міцним перегаром такі ж міцні, добірні, забористі всесоюзно-російські трьохповерхові матюки, доводячи таким чином істинність тези про притаманність матеріалізму (здатності материтися, тобто матюкатися), як французьким йолопам, так і радянським комуністам. – Гервасій, то й Гервасій, – погодився, почесавши потилицю, Степан і записав ім’я новонародженого в «метрику».
А от Гервасій вже називав своїх дітей сам, без будь-якого озирання на церковників – отакий прогрес. Ні, звичайно, Гервасій, так як і незчисленні покоління його предків обов’язково хрестив усіх своїх дітей, не зважаючи на несхвалення, а іноді й на прямі заборони комуністичної влади, але приходив він на хрестини вже з готовим, узгодженим з дружиною, ім’ям дитини і просто називав це ім’я батюшці, і батюшка змушений був приймати такий порядок речей – отакий прогрес.
Славко ж народився, коли його батько Гервасій був уже в дуже літньому, майже похилому віці. Славко, взагалі, був останнім із дітей Гервасія. Може, тому й таке славне ім’я. А втім, хто його знає. Народився ж Славко вже в часи, котрі за задумом і розрахунками засновників і будівничих Радянського Союзу мали б закінчитися часами повної і остаточної перемоги комунізму, яка повинна була б прийти на зміну періоду розвинутого соціалізму.
Але розвинутий соціалізм все ніяк не закінчувався й не закінчувався, мутуючи в усілякі дикі різновиди в залежності від того,
