хлопчиком, хоче, щоб його не мучили.
Фелек не міг залишатися довго, в нього були якісь невідкладні справи в місті; він прийшов тільки позичити трохи грошей – так, якусь дрібничку: на трамвай і, можливо, на цигарки й шоколад.
– Дуже охоче. Візьми, Фелеку.
І Мацюсь знову лишився сам. Церемоніймейстер чомусь уникав його, іноземний вихователь кудись сховався, а лакеї никала нечутно, мов тіні.
І раптом Мацюсеві сяйнула думка: а що, коли всі вважають його тираном? Це було б жахливо. А Мацюсь же правнук Генріха Запального, який вбивав людей, як горобців. Що тут робити, що робити? Хоча б Фелек прийшов чи хто інший. Незабаром до кімнати тихо зайшов старий лікар. Мацюсь щиро зрадів йому.
– В мене важлива справа, – почав несміливо лікар. – Проте я боюся, що ваша королівська величність мені відмовлять.
– А що, хіба я тиран? – запитав Мацюсь, пильно дивлячись лікареві в очі.
– Е, чому це раптом тиран? Просто я прийшов у складній справі.
– У якій?
– Я хотів би попросити про кілька незначних полегшень для заарештованих.
– Кажіть сміливо, лікарю. Я наперед на все згоден. Я на них зовсім не серджуся і ладен випустити їх із в’язниці, тільки хай вони пообіцяють занадто не розпоряджатися.
– Оце воістину королівські слова! – скрикнув зраділо лікар. І почав сміливо перелічувати прохання заарештованих: – Старший міністр просить подушку, матрац і перину, бо не може спати на соломі: в нього болять кістки…
– А я спав на землі, – докинув Мацюсь.
– Міністр охорони здоров’я просить щітку й зубний порошок. Міністр торгівлі просить білого хліба, він не може їсти чорний тюремний хліб. Міністр освіти просить книжки, щоб читати. Міністр внутрішніх справ просить порошки, бо від усіх цих неприємностей він заслаб.
– Ну, а міністр юстиції?
– Той нічого не просить, бо в 745 томі Зведення законів він вичитав, що заарештовані міністри після трьох днів перебування у в’язниці мають право звертатися до королівської милості, а вони відсиділи лише три години.
Мацюсь наказав видати всім міністрам постелі з палацу, звелів негайно послати їм королівський обід, а потім вечерю з вином. Міністра ж юстиції закликав під вартою до себе.
Коли прийшов міністр юстиції, Мацюсь люб’язно запропонував йому крісло і спитав:
– Чи буде це законно, якщо я завтра випущу вас із холодної?
– Не зовсім, ваша королівська величність, але військова диктатура передбачає прискорену процедуру; коли ми це так назвемо, формальностей буде дотримано.
– Пане міністр, а якщо я їх випущу, можуть вони посадити мене в холодну?
– Не мають права, хоча, з іншого боку, том 949 обумовлює пункт закону так званого замаху на уряд.
– Не розумію, – признався король Мацюсь. – Скільки треба часу, щоб зрозуміти все це?
– Мабуть, років з п’ятдесят, – відказав міністр.
Мацюсь
