добре підготуйся до нападу». Поспішив з тим папірцем і наробив дурниць. Собі завдав клопоту, і Фелекові перепало на горіхи. А тепер сором для його королівської честі. Справді, він – король і дає документ, а якийсь там взводний б’є сина за цей королівський документ.
– Слухай, Фелеку, ми трохи поспішили. Пам’ятаєш: я хотів зачекати. Я мушу пояснити тобі дещо.
І Мацюсь розказав, як у нього вийшло з шоколадом.
– Королі не можуть робити все, що їм заманеться.
– Воно то так, ваша королівська величність…
– Слухай, Фелеку, називай мене на ім’я. Адже ми разом воювали, завдяки тобі я вирвався з полону.
Порадившись, вони вирішили, що віч-на-віч називатимуть один одного так, як їх кликали на фронті.
– Гаразд, Валигоро.
– Гаразд, Вирвидубе.
Тепер уже легше було Мацюсеві забрати у Фелека той злощасний документ.
– Я дам тобі за цей папір ковзани, дві битки, альбом з марками, збільшувальне скло й магніт.
– А старий знову мене відлупцює.
– Справді, мій Фелеку, будь терплячим, сам бачиш, що королі не все можуть отак відразу. Королі мусять прислухатися до закону.
– А що це таке?
– Я сам ще добре не знаю. Це якісь книжки чи щось таке…
– Еге ж, – зітхнув Фелек, – коли ти весь час на засіданнях, то потроху вчишся всьому, а я що…
– Не турбуйся, мій любий Фелеку, побачиш, усе буде гаразд. Якщо я можу роздати п’яти мільйонам дітей шоколад, то й для тебе зможу зробити чимало хорошого. Тільки це має бути згідно з законом. Ти зовсім не знаєш, як я довго тепер не можу заснути звечора. Лежу, лежу і все думаю. І мучусь, як його так зробити, щоб усім було добре.
– Я не розумію, – сказав Фелек, – навіщо ти думаєш про всіх? Я б наказав зробити собі в парку гойдалки, карусель з музикою…
– Бачиш, Фелеку, ти не король, тому цього і не розумієш. Гаразд, хай буде карусель, але не одна. Я на найближчій нараді скажу, щоб в усіх школах влаштували гойдалки й каруселі з музикою.
– І кеглі, і тир.
– Ну от, бачиш…
Розділ сімнадцятий
Як тільки міністри вийшли з в’язниці, то відразу ж подалися до кондитерської пити каву з вершками та їсти тістечка з кремом. Хоч вони й дістали свободу, але вигляд мали невеселий. Тепер міністри знали – з Мацюсем їм буде нелегко.
– Передусім треба позичити гроші.
– А чи не можна надрукувати нові асигнації?
– Зараз не можна, бо ми надрукували їх забагато під час війни. Доведеться трохи почекати.
– Еге, жди тут, коли треба стільки платити.
– Отож я й кажу, що ми змушені позичити в іноземних королів.
З’їли міністри по чотири тістечка з кремом, випили каву з вершками й пішли додому.
Наступного дня старший міністр прибув до короля на аудієнцію й сказав, що необхідно позичити чимало грошей
