вони посварилися?
– Бо їм зле ведеться на світі.
– А що буде, коли справді викинуть міністрів?
– Виберуть інших.
– Ну, а той, що крикнув: «Геть короля»?
– Він завжди так кричить.
– Божевільний?
– Ні. Просто не хоче короля.
– А хіба вони можуть вигнати короля?
– Звичайно, можуть.
– А що ж тоді буде?
– Виберуть когось, [і назвуть його якось інакше.]
Це дуже зацікавило Мацюся, майже так, як дві маленькі мавпочки від негритянського царка Вей-Біна.
Розділ двадцятий
А тим часом газети в Мацюсевій столиці писали цілий місяць про те, як вшановують Мацюся іноземні королі, як його люблять і поважають, які дарунки йому обіцяють. І міністри, скориставшися з цієї дружби, хотіли позичити дуже багато грошей і сподівалися, що це їм легко вдасться. Вони боялися лише, що Мацюсь незабаром повернеться в столицю і в останню мить зіпсує їм справу. І то добре, що іноземні королі не образилися на приписку Мацюся в документі про позику; відтоді, як світ стоїть, ніхто, навіть наймогутніший король, навіть король-реформатор, не писав на офіційному документі: «Тільки не будьте свиньми».
Отже, міністри ухвалили, щоб Мацюсь ще цілий місяць сидів за кордоном, бо він, мовляв, дуже втомився і повинен відпочити.
Мацюсь зрадів і сказав, що хотів би поїхати на море. І поїхали: Мацюсь, капітан, Стасек, Геленка та лікар. Тільки тепер Мацюсь переодягся в цивільне вбрання, їхав звичайним поїздом і жив у звичайному готелі, а не в палаці. І величали його тепер не королем, а князем. І все це називалося, що король живе на морі інкогніто. Адже є такий закон, що король може їхати за кордон лише на запрошення, а коли він хоче пожити там на свій розсуд, то повинен удавати когось іншого.
Мацюся це не обходило, так навіть було приємніше, бо тепер він міг гратися з усіма дітьми й бути таким, як і всі.
Відпочинок був чудовий: купалися в морі, збирали черепашки, будували з піску палаци, фортеці й вали. Каталися морем на човні, їздили верхи, збирали ягоди в лісі й сушили гриби.
Час минав швидко, бо Мацюсь поновив свої уроки, а тому що вчився він – як я вже багато разів казав, – охоче й любив свого вчителя, то ті три години навчання зовсім не псували йому настрою.
Щиро привернувся Мацюсь до Стасека й Геленки. Були вони добре виховані діти, майже ніколи з ним не сварилися, а коли й сварилися, то дуже рідко й на короткий час. Одного разу Мацюсь з Геленкою посварилися за гриб. Діти знайшли величезний боровик. Мацюсь сказав, що він перший побачив гриба, а Геленка заперечувала. Мацюсь навіть поступився б їй, бо один гриб, особливо для короля, не мав великого значення. Але ж навіщо хвалитися й казати неправду?
– Коли я побачив гриб, я гукнув: «О-о-о, дивіться!» – і показав пальцем. А ти тільки тоді підбігла.
