Хрін його знає. А у вас як з пенсією?
– Добре у нас, – закивала баба Настя. – Стьопа, син поштарки, ну, знаєш, у якого одна нога коротша, у них кум у Торецьку. Він у нас карточки із цими «пенькодами» збирає, куму передає, а той грошики у себе у Торецьку з банкоматів знімає, а потім кожен у заклеєному конверті пенсію разом із карточкою назад і отримує. Ну, звичайно, не всю, це ж робота, треба оплачувати.
– А що, з моєї він теж може зняти? – пожвавішав Сергійович.
– А ти переоформлятися їздив?
– Куди?
– Ну в Україну? Щоб відмітили, що ти в сірій зоні лишився?
– Ні.
– Спочатку переоформитися треба. Без цього не дадуть.
Сергійович зітхнув важко. Помовчав.
– Ну вона ж не пропаде, – сказав тихо, сам себе заспокоюючи. Підняв погляд на хазяйку. Про мету свого приходу згадав.
– Ти б мені яєць… – почав було просити Сергійович, але стукіт у двері перебив його.
Обидва вони на стукіт озирнулися. Пішла старенька відчиняти.
– Ти спитай, хто це! – крикнув їй у спину гість.
Але вона просто відімкнула двері, і миттю у тепле повітря дому голоси дитячі увірвалися.
– Бабусю Насте, це не Дід Мороз до тебе помилково зайшов? – продзвенів голосочок хлоп’яти років чотирьох-п’яти.
– Ні, що ви! Який Дід Мороз! – здивувалася хазяйка дому. – Середина лютого надворі!
– Так він же на Новий рік не прийшов! А обіцяв! – сказала дівчинка.
– Ну який тут Дід Мороз?! – відмахнулася баба Настя. – Та самі подивіться!
До кімнати разом з бабою Настею увійшло двоє хлопчиків і дівчинка, дошкільнята.
– Ось, бачите! – показала вона на Сергійовича.
– Ага, – сказав один хлопчик. – Не він! Той молодший був!
– Дід Мороз, і за мене молодший? – посміхнувся Сергійович і вирішив пошуткувати, посміятися з дітлахами. – Де це ви молодого Діда Мороза бачили?
– У грудні він був, – відповіла за всіх дівчинка у рожевій курточці на пару розмірів більшій, ніж треба. – Він нам іграшки привозив і обіцяв на Новий рік цукерок!
– Так, молодий був! – підтримав темноокий хлопчик у чорному пальті і лижній шапочці. – У нього ще автомат був і сережка у вусі!
– Автомат у Діда Мороза? – посміхнувся Сергійович. – Може, він ще і у військовій формі приходив?
– Так, у формі! – дівчинка кивнула. – Під час війни всі у військовій формі із автоматами ходять. Він сказав, що у нього своїх дітей двоє, але він нам все одно багато цукерок принесе. Від себе і від них, як подарунок.
Замовк Сергійович. Якось не по собі йому стало. Пригадав він рюкзак із цукерками, який додому з поля притягнув. Пригадав вбитого і золоту сережку у його вусі.
– Ну, може, принесе ще, – поглянув на дітлахів по-іншому, якось лагідніше. – Може, через блокпост не пропустили! Мало чого?
Діти,
