ще на одну деталь: пекучий погляд Бульби, спрямований прямо в очі Андрія. Цим поглядом повість споріднена з «Вієм». От тільки чи можна назвати цю зустріч очима – поглядом в очі зла? І де тут добро, де зло? Чи міг би Гоголь стати великим російським світового значення письменником, якби він не був українцем за походженням і культурою? Мабуть, точніше було б назвати його російськомовним українським письменником.
Петро Могила
Митрополит Петро Могила (1596—1647) – одна з найвидатніших особистостей в історії України. Сьогодні з цим погоджуються всі дослідники, хоча в чому полягає харизма цього видатного церковного діяча – з відстані трьох століть сказати важко. Адже ті богословські питання, які розділяли віруючих на непримиренні табори, давно нікого не хвилюють. Спадщину по-справжньому великих людей ми відкриваємо і перевідкриваємо щоразу по-новому, і справжня духовна історія Європи обертається до нас все новими сторонами. Що залишається нам в спадщину з тих давніх часів? Що варто зберегти в нашій історичній памяті, а що краще забути?
Петро Могила
Змушує замислитися вже побіжне знайомство із скупими біографічними даними. Петро Могила помер молодим – ледве переступивши поріг свого п’ятдесятиліття. Він зробив коротку, але блискучу церковну кар’єру – став архімандритом Києво-Печерської лаври, маючи всього трохи понад тридцять років. По суті, він не встиг звикнути до монастирського побуту, залишившись військовою людиною, – на його долю випала участь у двох визначних битвах з турками, перш ніж йому запропоновано було покинути цивільну службу і перейти на службу до церкви. Те бачення світу, яке він набув в особистому досвіді і в книжках – а у Могили була прекрасна як на той час бібліотека – послужило йому в просвітницькому бутті. Знайомлячись із тими скупими сторінками, які лишив по собі Київський митрополит, поступово проникаєшся відчуттям напруження, немов би тобі знову доводиться розв’язувати головоломні життєві комбінації, від вирішення яких може залежати хід історії.
Молдаванин за походженням, аристократ європейського виховання, людина нестримної крутої вдачі з великими світськими кар’єрними планами, Петро Могила став видатним політиком компромісу, – і це в роки, коли Європу руйнувала релігійна Тридцятилітня війна, а Україну від дня кончини митрополита до кінця такої ж нещадної багатолітньої війни відділяв всього лише один рік.
Митрополит Петро Могила залишив по собі значну літературну спадщину: насамперед православне credo (символ віри), затверджене всіма православними патріархами (1640—1643), а також «Служебник» (1629), «Молитвослов» (1646) й інші праці, які окреслювали область православної догматики. З великими пересторогами можна назвати ці твори літературою, оскільки вони присвячені літургійній стороні справи; однак, проведення чіткої границі між догматикою і знаннями, втілюване в обрядовій частині релігії, говорить тим самим і про те, що не є догматикою.
Праці,
