для того, щоб забутися. Я роззирнулася, до кого б підсісти, бо морці з нашого корабля набридли мені, як вівсянка, і раптом побачила бравого молодця з дивовижною зачіскою – оселедцем, закрученим за вухо. Спочатку не повірила своїм очам і подумала – може, хінчик4? Ті теж носять косу, але не закручують за вухо. Та й не виглядав він на хінчика. Мав років під п’ятдесят, вольове обличчя з орлиним носом, у вусі сережку, а в зубах люльку на довгому цибуху. На люльці був вирізьблений такий самий козарлюга, як і той, що сидів за столом. Невже й справді козак? Звідки він тут узявся? Коли ж я нарешті призвичаїлася до гамору й стала розрізняти окремі слова, то вловила чимало українських і польських. Тоді, не вагаючись, попростувала до козака, вмостилася навпроти нього й запитала:
– А чи ми з вами часом не земляки?
Він усміхнувся:
– Чи ти ба! А ти звідкіля такий?
– Зі Львова.
– О! А я з Поділля.
– І що ви тут робите?
– Домів повертаюся та ніяк не вернуся. Ану лишень випий зі мною, то розкажу. – Він налив мені рому, ми випили. – Звати мене Марком. Давно колись я потрапив у полон до турків, у Синопі на базарі купив мене турецький купець, щоб йому на тім світі чорти сраку смажили, та й посадив на галеру. А на тій галері, як на підбір – самі наші та ще трохи ляхів, московитів і литвинів. Ото ми й плавали то по Чорному, то по Егейському туди й сюди, аж поки не випала нагода звільнитися.
Тут він простягнув мені добряче заяложену книжечку з довгою, але докладною назвою: «Opisanie krótkie zdobycia galery przedniejszej Alexandryjskiej w porcie u Metelliny za sprawą dzielną i odwagą wielką kapitana Marka Jakymowskiego który byl więźniem na tejże galerze z oswobodzeniem 220 więźniów chrześcian, z wlóskiego na polskie przełożone w Krakowie Roku Pańskiego 1628». Затим показав ще одну книжечку, видану в тому ж році, але вже італійською, котра мала ще довшу назву: «Реляція про здобуття флагманської галери Александрійської в порту біля Мітилени капітаном Марком Якимовським невільником на тій же ж галері, зі звільненням 220 невільників християн, де описується, як привів він щасливо та урочисто галеру до Месини, а дня 28. ІІ. 1628 р. дістався на бригантині до Рима; описано тут також шану, яку капітан Марко разом зі своїми товаришами склав Його Святійшості, зокрема бандеру галерну та інші речі, врешті прийняття, яке зготували для нього кардинали в Римі й відзнаку, яку надав йому Його Святійшість».
– То це ви той капітан Марко?
– То ти вже чув про мене?
– Чув. Але цієї книжечки не читав.
– Ну, то дарую. У мене їх кілька.
Далі розпитав мене, з якого я корабля, а почувши, що з піратського, ляснув мене по плечу:
– То ми берегове братство! Тільки ж ми не пірати, а корсари, й маємо ґлейт англійського короля Карла Першого. Він, щоправда, у в’язницю запроторений, але ще король. За його згодою нападаємо тільки на донів та французів.
– Що за дони?
– Гішпанці. Ви що там у себе – їх інакше називали?
– Я плавав з фламандцями, вони їх називали
