і шанований. Потужний. Цей ритуал зупинить дива, що відбуваються зі мною. Наступного дня перед школою я пішла додому до Ади, жриці, що мала виконати Одинадцятий ритуал.
– Доброго ранку, ада-м, – шанобливо привіталася я, коли вона відчинила двері.
Вона насуплено глянула мені у вічі. Вона, ймовірно, була старша за мою матір на десятиліття чи два й майже однакового зі мною зросту. Її довга зелена сукня була елегантна, а коротке афро6 мало бездоганну форму. Від неї пахло ладаном.
– Що таке, еву?
Почувши це слово, я скривилася.
– Вибачте, – сказала я й позадкувала. – Я вас потурбувала?
– Я ще подумаю, – відповіла вона і схрестила руки на маленьких грудях. – Заходь.
Я ввійшла й мимохідь зауважила, що спізнюся до школи. «Я справді це зроблю», – подумала я.
Зовні її будинок був невеличкою оселею з піщаної цегли і всередині теж виявився невеличким. Однак йому якось удавалося вміщувати в собі твір мистецтва колосальної візуальної сили. Розпис, що розливався на стінах, був незавершеним, але кімната вже здавалася зануреною в одну із Семи рік. Біля дверей був намальований рибочоловік завбільшки з людину, що мав напрочуд живе обличчя, старезні очі, сповнені предвічної мудрості.
У книжках розповідалося про величезні водойми. Але я ніколи не бачила таких навіть на малюнках, а тим паче – на велетенських барвистих картинах. «Такого не може бути насправді», – подумала я. Стільки води. А в ній – сріблясті комахи, черепахи з пласкими зеленими ногами та панцирами, водні рослини, золотаві, чорні та червоні… риби. Я роззиралася на всі боки. У кімнаті пахло мокрою фарбою. Адині руки теж були в плямах від неї. Я відірвала її від роботи.
– Подобається? – спитала вона.
– Ніколи нічого подібного не бачила, – тихо промовила я, пильно дивлячись.
– Моя улюблена реакція, – сказала вона з явним і щирим задоволенням.
Я сіла, а вона вмостилася навпроти мене і стала чекати.
– Я… Мені б хотілося внести своє ім’я до списку, ада-м, – сказала я й закусила губу. Вимовити це прохання, тим паче в розмові з цією жінкою, означало дати йому життя.
Вона кивнула.
– Я все думала, коли ти прийдеш.
Ада знала, що відбувається з усіма мешканцями Джвагіра. Саме вона пильнувала за дотриманням належних традицій, пов’язаних зі смертю, народженням, святкуванням на честь менструації, вечіркою на честь ламання голосу в хлопця, Ритуалом одинадцятого року, Ритуалом тринадцятого року – всіма віхами життя. Вона спланувала весілля моїх батьків, і я ховалася від неї щоразу, коли вона опинялася поруч. Я сподівалася, що вона мене не пам’ятає.
– Я додам твоє ім’я. Список буде подано Осуґбо, – сказала вона.
– Дякую, – відповіла я.
– Прийди сюди на другу ночі рівно за тиждень. Прийди у старому одязі. Сама. –
Афро – пишна, схожа на хмаринку або кульку зачіска, для якої волосся зачісують угору.
