Пливе по язику, як «феляція». Можливо, він титан Відродження, як да Вінчі? Геніальний митець? Видатний мислитель? Його точно можна обожнювати, як Ді Капріо. Я вперше несамовито закохалася у Джека з «Титаніка». (Треба було йому зіпхнути Розу з того плоту.)
Лео натягає латексні рукавички. Я трохи соваюсь на своєму стільці. Тепер я мокра, і між ніг у мене розпалюється пристрасне бажання. Я уявляю секс на його столі.
– О Боже, Алві! Ти не можеш спати зі своїм лікарем. Це непрофесійно чи щось таке…
Що це за докучливий голос у моїй голові? Голос розуму? Розважлива Алві? У моєї совісті терпець урвався? Це ніяк не може бути довбана Бет. Хай там як, у мене часу на секс немає. Ніно десь там чекає, зловтішається. Мені треба поквапитись.
І хіба я щойно не відреклася від чоловіків? У мене пам’ять як у золотої рибки. І хіба я щойно не відреклася від чоловіків?
– Мені потрібно змінити форму но… тобто зробити ринопластику. Якомога скоріше, сьогодні, – кажу я.
– А який ви хочете мати вигляд?
– Ну, я думаю, щось середнє між Гайді Монтаґ[40] і Мадонною 1994 року.
– Гмммм. Розумію.
– Що менше, то краще, – пояснюю я. – Як у джунгарського хом’ячка.
Я вказівним пальцем показую в повітрі потрібну форму. Виходить щось трохи схоже на кому:,
Лео киває, але я не впевнена, що до нього дійшло. Його очі затримуються на моїх, допитливі, проникні: його вродливе обличчя здається спантеличеним. Чого він так витріщився на мене? Я впевнена, що в нього таке буває щонайменше разів двадцять на день. А, знаю. Він уявляє мене голою. У нього той затуманений, мрійливий погляд, що постійно буває у хлопців… Може, я йому теж сподобалася? Я готова об заклад побитися, що так воно й є. Це добре видно.
– Привіт, Елізабет.
Містер Бульбашка стоїть наді мною. Я вдивляюся в його обличчя. Налиті кров’ю очі зловісно світяться, витріщаючись на мене з білого мов крейда обличчя. Я прив’язана до лікарняного ліжка на колесах. Я сіпаюся, борюкаюся, але не можу поворухнути жодним м’язом.
Мої кисті та ступні затягнуті надто міцно. Я звиваюся й вивертаюся. В очах пече від смороду віскі. Я щокою відчуваю його хрипке дихання. Його рот усього за якийсь дюйм від мене. Він підсувається дедалі ближче. У нього в зубах щось застрягло. Схоже на людську плоть.
– Будь ласка, я хочу знову стати Алві.
Він сміється, сміється, божевільним сміхом, як сирена.
– Будь ласка, будь ласка, будь ласка, будь ласка.
Його обличчя перетворюється на обличчя Бет.
Я розплющую очі й озираюся. Що це таке? Де я є? Навіщо до мене під’єднані всі ці трубочки? Це що, лікарня? Лікарняні завіси. Голі білі стіни. Запах промислового засобу для дезінфекції. Що я, в біса, тут роблю? Я втрапила в аварію? Хтось мене намагався вбити (знову)? Я не відчуваю обличчя. Не відчуваю голови. Я що, паралізована? Чи мертва?
– Допоможіть.
Гайді Монтаґ – американська телеведуча, співачка й дизайнерка.
