як і Максим, вберегла свій телефон. Але настрій родини був остаточно зіпсований.
4. Ляпанці справедливості
Того ранку з Денисом Черненком нічого не трапилося.
У халепу він вскочив по обіді. Він навіть не очікував, що може вскочити в серйозну халепу. Бо не надав особливого значення тій виховній роботі, яку проводив серед Костика Жабинського з паралельного класу. Та все по порядку… не варто тепер забігати наперед.
Отже, того четверга Денис, як завжди, зустрів Оксану, і вони разом пішли до школи. Такі взаємини хлопця і дівчини не могли проскочити повз увагу однокласників і взагалі однолітків. Старшим ця парочка була глибоко до шмиги. Десяти- та одинадцятикласники вже давно пройшли через кпини підліткового періоду, і в їхньому оточенні все відбувалося навпаки: не мати подружки чи приятеля для учнів старших класів було навіть непристойно. Сміялися з тих юнаків, хто ходив сам і уникав стосунків з протилежною статтю. Хлопців обстрілювали дотепами явно та відверто, а в дівчачому товаристві кожна ровесниця, яка ще не завела собі кавалера, обговорювалася тихцем у жіночих вбиральнях під час перерв.
З Черненка цілком могли кепкувати. Ось тільки мало хто наважувався: все ж таки Денис був спортсменом і міг покарати будь-якого язикатого дотепника. Більше того, дехто навіть потай заздрив йому. Це ж треба: спортсмен дружить з лідеркою популярного шкільного музичного гурту.
Саме тому на великій перерві Оксана відвела Дениса вбік і стривожено сказала:
– Слухай, тут до мене двоє хлопців з мого класу підходило…
– Чого хотіли? – суворо запитав Черненко.
– Нічого особливого. Просили переговорити з тобою. Прямо до тебе чомусь не наважуються підходити, а до мене прийшли. Мовляв, скажи своєму…
– Так і говорять – «своєму»? – Черненка це потішило.
– Ну, так, – щоки Оксани ледь порожевіли. Їхні стосунки, виходить, офіційно визнані в школі. Кожній дівчині, навіть підлітку, приємно це усвідомити.
– Так, далі що? – діловито запитав Денис.
– Коротше, є в нашому класі такий собі Костик Жабинський. Нічого особливого собою не являє…
– Знаю я, як він виглядає. Що з ним таке?
– З ним – нічого. А ось хлопці від нього вже стогнуть. Перестріває їх після уроків, вимагає віддавати йому дрібні гроші.
– Віддають?
– Віддають, – зітхнула Оксана. – Один було спробував не дати, так Жабинський такого ляща відважив, аж носа розбив бідоласі.
Тепер настала черга Дениса зітхати.
– А оці твої однокласники не можуть зібратися гуртом і навішати Жабинському триндюлів? Їх же більше…
– Не суди всіх по собі, – повчально промовила Оксана, – не всі такі, як ти. Хтось не може битися, хтось просто не наважується вдарити людину. А загалом так завжди буває: один сильний тримає в покорі кількох слабших за себе.
– Не такий цей Жабинський вже й сильний, – знизав плечима Черненко. –
