підпливла зовсім близько.
– А це мій помічник, – Ніла всміхнулась магу. – Варан… От тільки не знаю, як ти сюди?…
– Зі скелі стрибнув, – сказав Варан. – Запірнув… Зависла коротенька пауза.
– Я думав, ви давно повернулись, – навіщось збрехав Варан.
Ніла дивилась на нього з підозрою.
– Сідай чи що…
І простягнула руку.
Від доторку її долоні Варану зробилося гаряче. Він здерся на сідло в Ніли за спиною; Туга зафоркала. Маг держався на віддалі простягнутої руки і, як здавалось Варану, помічав найменші дрібнички – зміну кольору шкіри, зміну температури щік, реакцію зіниць…
– Ти весь порізаний, – сказала Ніла. – Бився чи що?
– З шиполистом.
Ніла покосилася через плече:
– Серйозно?
– Випадково, – знову збрехав Варан.
– Журбо, вперед! – наказала Ніла. Змійсиха ковзнула вперед, залишаючи по собі хвилясто розкинутий слід. Маг у сідлі не обернувся.
Довге Нілине волосся гойдалось у Варана перед лицем. Слабко тямлячи, що робить, він намотав його на кулак.
– Ти що? – пошепки скрикнула Ніла.
– Де ви були? – Варан тягнув і тягнув, закидаючи голову дівчини назад. – Ти хоч знаєш, хто це?!
– Яке мені діло… Відпусти, бовдуре!
Туга захвилювалась. Закалатала по воді хвостом.
– Припини! – вигукнула Ніла гучніше.
– Ти була з ним? Була, так?
Ніла вдарила його ліктем у живіт – сильно і дуже точно. Варан зіслизнув із сідла і мало не звалив дівчину, але Ніла вчепилась за вуздечку й не далась. Варану довелося відпустити її волосся; він перекинувся у воду, а коли випірнув – Туга відіпливла далеко вперед. Варан залишився сам у темряві. Світло, що проникало знизу, з моря, слабшало щохвилини.
Він поплив уперед і плив, певне, не менш як півгодини. Зовсім стемніло; добре, що в цій частині маршруту трудно було заблукати. Варан плив уздовж стіни, вряди-годи намацуючи каміння правою рукою.
Потім море засвітилось.
Іскри розлітались під руками, крутились у нуртовищах, спалахували й гаснули, але не давали світла. Варан плив.
Потім попереду – там, куди він прямував, – розсипалася заграва, і в спалахах зеленкуватих іскор виникла величезна – у мороку все здається більшим – змійсиха.
– Гей, – тихо сказала невидима Ніла. – Ти тут?
– Так, – відгукнувся Варан.
– А я думала, ти потонув, – сказала Ніла.
Варан не відповів.
– Ти дурень, – повідомила Ніла.
Варан мовчки погодився. Можливо…
– Давай руку, – сказала Ніла.
– А я не бачу де…
– Та ось…
Він знову видерся в сідло за її спину.
– Який ти холодний, – сказала Ніла. – Бр-р…
І
