відразу постало питання, як обсохнути, тож вони почали радитися. За кілька хвилин Аліса вже розмовляла з кожним запанібрата, наче знала їх усе життя. Щоправда, вона мала довгеньку суперечку з Лорі, яка врешті набурмосилась і сказала:
– Я за тебе старша, і мені краще знати!
Аліса не могла з цим погодитись, бо не знала скільки Лорі має років, а позаяк та вперто відмовлялася назвати свій вік, то більше говорити не було про що. Нарешті Миша (здається, найавторитетніша тут особа) гукнула:
– Прошу всіх сідати і слухати мене уважно! Зараз ви в мене й не зогледитесь, як будете сухі!
Усі слухняно посідали кружкома, а Миша стала посередині. Аліса не зводила з неї очей – потерпала, що схопить нежить, якщо зараз же не обсохне.
– Кх-кх! – діловито прокашлялася Миша. – Готові? Викладаю найсухіший у світі матеріал. Прошу уваги! «З благословення папи римського Вільгельм Завойовник хутко підкорив англійців, яким бракувало вождів і для яких узурпація та завоювання стали річчю вельми звичайною. Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський…
– Бр-р-р! – здригнулася Лорі.
– Даруйте! – підкреслено чемно мовила Миша, насупившись. – Ви щось сказали?
– Ні, ні, то не я, – заперечила Лорі.
– А мені здалося, що ви, – мовила Миша. – Отже, слухайте далі: Едвін, граф Мерсійський, та Моркар, граф Нортумбрійський, виступили на підтримку Вільгельма, і навіть Стиганд, єпископ Кентерберійський і великий патріот, вельми доцільним знайшов те…
– Знайшов що? – поцікавився Качур.
– Знайшов те, – з серцем відповіла Миша. – Ви не знаєте, що означає «те»?
– Знаю, і дуже добре, коли це «те» знаходжу я, – заявив Качур. – Найчастіше це жаба або хробак. А що, скажіть, будь ласка, знайшов єпископ?
Миша пустила це запитання повз вуха і квапливо повела далі:
– …вельми доцільним знайшов те, аби вийти разом із Едгаром Ателінгом Вільгельмові назустріч і запропонувати йому корону. Спершу Вільгельм поводився стримано, але нахабство його норманів…» Ну, як ти, голубонько? – звернулася вона до Аліси.
– Мокра як хлющ, – журливо відповіла Аліса. – По-моєму, від цього сухого матеріалу я ані трохи не обсихаю.
– У такому разі, – врочисто заявив Додо, підводячись на ноги, – у такому разі я пропоную проголосувати за ухвалу про закриття нашого зібрання заради негайного вжиття енергійніших заходів…
– Говори по-людському! – сказало Орлятко. – Я не знаю й половини усіх цих учених слів! Втім, хтозна, чи ти й сам їх знаєш!
І Орлятко нахилило голову, приховуючи посмішку. Декотрі птахи захихотіли, не криючись.
– Я хотів просто сказати, – ображено озвався Додо, – що нема кращого способу обсохнути, як Гасай-Коло!
– Скажіть, а що воно таке – Гасай-Коло? – спитала Аліса не з цікавості, а через те, що Додо значливо замовк – мабуть, сподівався на питання, якого, здається,
