ласка, верніться і докажіть свою історію! – гукнула їй услід Аліса.
– Будь ласка! – загукали хором усі решта.
Але Миша лише роздратовано тріпнула головою і наддала ходи.
– Як шкода, що вона пішла! – зітхнула Лорі, тільки-но Миша зникла з очей.
А стара Крабиха скористалася з нагоди, щоб напутити свою дочку:
– Отак-то, рибонько! Це тобі наука: треба стримуватися в косючих ситуаціях!
– Прикуси язика, мам! – огризнулося Крабеня. – Ти навіть устрицю виведеш із терпіння!
– От якби тут була наша Діна, – голосно сказала Аліса, не звертаючись ні до кого зосібна. – Вона б швидко принесла її назад!
– А хто така Діна, дозволь спитати? – озвалася Лорі.
Аліса аж засяяла, бо ладна була день і ніч говорити про свою пестунку.
– Діна – то наша киця. Вона так хвацько ловить мишей! А бачили б ви, як вона полює на пташок: раз – і нема!
Ця тирада справила на товариство глибоке враження. Декотрі пташки відразу поспішили від біди чимдалі. Стара Сорока стала дуже ретельно кутатися в шалик, примовляючи:
– Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря – не на моє горло!
А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток:
– Ходімо, любесенькі! Вам давно пора в люлю!
Отак, під різними приводами, всі розійшлися, й Аліса зосталася сама.
– І хто мене тягнув за язика згадувати Діну! – сумно подумала вона. – Здається тут, унизу, ніхто її не любить, а я певна, що вона – найкраща киця у світі! О, Дінонько, Діно! Чи ми ще стрінемося знову, чи вже навіки розійшлись?..
І бідолашна Аліса знову залилася слізьми – так самотньо й пригнічено вона почувалася.
Однак трохи згодом до неї долинуло дрібне тупотіння, і вона рвучко підвела голову: може, то Миша передумала і вертається доказати свою історію?
Розділ четвертий. Кролик крутить Крутихвостом
Але то був Білий Кролик. Він тихо дріботів назад, тривожно роззираючись на всі боки, мовби чогось шукав. Аліса розчула, як він мурмоче сам до себе:
– Герцогиня! Ой, Герцогиня! Бідні мої лапки! моя шкурка! мої вусики! Вона ж мені голову зніме! І де я міг їх загубити, де?
Аліса миттю здогадалася, що він шукає віяло й білі лайкові рукавички – і, добра душа, сама кинулася їх шукати. Але ні віяла, ні рукавичок ніде не було. Після купання в озерці все довкола здавалося іншим, а коридор зі скляним столиком та дверцятами щез без сліду.
Невдовзі Кролик примітив Алісу, що нишпорила туди-сюди, і визвірився на неї:
– Гей, Мері Ен! Ти що тут робиш? Ану біжи додому та принеси мені пару рукавичок і віяло! Одна нога – тут, друга – там!
З переляку Аліса гайнула, куди вказував Кролик, навіть не пояснюючи йому в яку оману він упав.
«Він переплутав мене з покоївкою, – думала вона на бігу. – Ото здивується, коли втямить, хто я насправді! А втім, я принесу йому віяло й рукавички, – звісно, якщо знайду».
Ледве вона це подумала, як попереду виринув чепурний будиночок, на дверях якого блищала мідна табличка з написом: «Б.КРОЛИК, ШЛЯХТИЧ».
Аліса ввійшла без стуку
