встановити виборність великого руського князя найбільш могутніми князями. Подібна система виборів верховного правителя практикувалася в Священній Римській імперії. Князь Роман Мстиславович був із нею ознайомлений, оскільки мав стосунок до справ у цій державі.
Схоже, у Романа Мстиславовича були наміри перетворити Русь у своєрідну «християнську імперію» в Східній Європі, яка б стояла на рівні зі Священною Римською імперією та Візантією. При цьому політичним взірцем для нього була саме західна Римська імперія.
Також у проєкті Романа Мстиславовича передбачалася взаємодія князів для оборони руських земель, порядок престолонаслідування в князівствах Русі.
Дезінтегрованість Русі стала одним із головних чинників падіння цієї держави-конфедерації в середині ХІІІ ст. Якщо перед тим руські князі могли протистояти кочівникам, зокрема половцям, то цього разу вони не витримали удару татарських орд, очолюваних Батиєм.
Якби вдалося реалізувати цей проєкт, відцентрові тенденції на Русі були би блоковані.
На жаль, проєкт Романа Мстиславовича так і не став реальністю. Проти нього виступив могутній володимиро-суздальський князь Всеволод Велике Гніздо. Не знайшов Роман Мстиславович підтримки і серед інших руських князів. Незадовго після висунення цього проєкту, 1205 р., цей князь загинув.
У князівствах, що входили до складу Русі як конфедерації держав, виробилися свої системи управління, котрі в основних моментах були схожими. Хоча й існували певні відмінності, обумовлені місцевими особливостями[208].
Очільником держави вважався князь. Він здійснював військові, управлінські, законодавчі та судові функції. Також це була особа, наділена сакральним значенням. Князь поставав як священне зриме втілення землі, її уособлена репрезентація.
Поряд із князем до вищих органів державної влади належало віче (народні збори). До його складу входили «ліпші мужі» – найавторитетніші представники громади столичного осередку землі. У більшості земель віче не було постійним. Князь, як правило, звертався до віча в неординарних випадках, коли він потребував легітимації неоднозначного рішення. Віче могло також закликати на правління князя й позбавляти його влади.
У деяких землях роль віча була значною. Наприклад, це стосувалося Новгородської землі, де віче, здебільшого, ставало знаряддям у руках місцевих бояр-олігархів. І воно тут помітно обмежувало владу князя. Натомість у північно-східних землях Русі, де була сильна влада князів, віча не грали помітної ролі.
Князь, здійснюючи управлінські функції, спирався на воїнів-дружинників, серед яких виділялися старші й молодші. Зі старших дружинників сформувався елітарний прошарок бояр. Бояри формували раду, з якою князь розв’язував найважливіші питання політичного й військового характеру.
Осередком управління був княжий двір,
Про систему управління в давньоруських князівствах див.:
