відповів: «ГАВ! ГАВ! ГАВ!»
Гучний гавкіт розбуркав усіх дітей.
– Цить, Тіммі! – роздратувалася Джорджа. – Нащо галасувати, коли ми дрімаємо?
– Гав! – сказав рішуче Тіммі й поторсав лапою хазяйку, щоб вона підвелась і подивилась.
Джорджа сіла. Одразу помітила процесію і закричала:
– Гей, друзі! Оно йде мандрівний цирк! Дивіться!
Усі вмить прокинулись і посідали. Дивилися згори на фургони, які посувалися поволі, прислухалися до виття тварин і валування собак.
– Оно слон тягне фургон, – сказала Енн. – Мабуть, він страшенно сильний.
– Спускаймося скоріш до брами, – мовив Дік.
Діти підвелися й гайнули садком у долину, оббігли будинок і встигли вибігти на під’їзну дорогу. Процесія саме минала браму.
Пістряве це було видовище. Фургони яскраво розфарбовані, ззовні чепурні. На вікнах – квітчасті фіранки. На передку фургона сидів його власник чи власниця і поганяв запряженого коня. Лише фургон на чолі валки тягнув слон.
– Здорово! – сказала Джорджа. – Хотіла б я бути циркачкою і цілий рік перебувати у мандрах. Мені таке життя до вподоби.
– Яка з тебе циркачка! – відрубав Дік. – Ти навіть колесом ходити не вмієш.
– А як це ходити колесом? – спитала Енн.
– Он, подивися, що робить отой хлопець, – сказав Дік. – Онде, бачиш?
І показав на хлопця, який перекидався з рук на ноги й з ніг на руки, наче колесо. Здавалося, це дуже просто, але Дік знав, що це не так.
– Це називається «ходити колесом»? – захоплено перепитала Енн. – Я теж хотіла б навчитися!
Усміхнений хлопець підійшов до них. За ним бігли два його тер’єри. Тіммі загарчав, і Джорджа стримала його за нашийник.
– Не підходьте надто близько! – гукнула вона. – Тіммі ще з вами не познайомився.
– Та ми його не чіпаємо, – сказав хлопець і знов усміхнувся. Він був патлатий і мав неприємне веснянкувате обличчя. – Я не дозволю моїм собачкам з’їсти вашого пса.
«Далеко куцому до зайця», – хотіла було обуритися Джорджа, але натомість розреготалася.
Обидва тер’єри трималися біля ніг хлопця. Він клацнув, і вони схопилися на задні лапки й подріботіли за ним.
– Це ж циркові собачки! – вигукнула Енн. – Вони ваші?
– Так, мої обоє, – відповів хлопець. – Це – Баркер, а це – Ґровлер. Вони потрапили до мене іще цуценятами… мої розумнички.
– Гав! – сказав Тіммі. Йому гидко було дивитися на те, що собаки так дивно ходять.
– А де відбудеться ваша наступна вистава? – зацікавилася Джорджа. – Ми хотіли б подивитися.
– У нас наразі відпустка. За тими пагорбами є блакитне озеро. Нам дозволили там таборувати разом з тваринами; там пуща, і ми нікому не станемо на заваді.
– Чудово, – сказав Дік. – А який фургон твій?
– Ось
