скажіть уже раз, до якої школи піду, – просила Настуня.
– Властиво, то ми всі в школі, і то в якій школі! Треба слухати й учитись, бо б’ють. Ах, як б’ють! Онде лежить на своїй лежанці ляшка з-під Львова, побита за непослух так, що ні сісти, ні лежати не може.
Настуня глянула в той бік, де їй показали хору. На долівці лежала боком у кутку на лежанці молода дівчина й не рухалась. Настуня підійшла до неї зі спочуттям. Всі разом з нею звернулися в той бік і обступили хору.
Лежача болісно усміхнулась і сказала до Настуні:
– Тут б’ють дуже болючо, але нешкідливо – батогами по обвитім тілі.
Втім увійшла керовниця, а за нею внесли обід.
Почався рух. Всі сідали на своїх місцях. Тільки хорій подали харч. Настуні також призначено її місце.
По обіді, який був дуже ситий, бранки почали прощатися з Настунею, кажучи:
– Кожда з нас мусить іти до своєї роботи. Вечером оповімо тобі все. А ти поки що поговори собі з хорою, бо тебе ще сьогодня не заберуть до школи.
Коли всі опустили кімнату, Настуня присіла до хорої й запитала її лагідно, відколи вона в полоні.
– Я, – відповіла хора, – попала в татарський полон уже рік тому. Батько мій, Вєлєжинський, має село і, може, міг би викупити мене, якби знав, де я. Але ті генуенці укривають ліпших бранок…
– Чому укривають?
– Бо сподіваються або тим більшого окупу від родичів, чим довше вони тужитимуть, або великої ціни від чужих, яким раз у раз показують нас, вивчивши наперед, чого їм треба.
– А чого їм треба?
– Як від котрої. Вони ділять нас, бранок, на ріжні роди. Одних, простих і негарних, призначують до тяжких робіт і до праці вдома. Інших беруть до шкіл.
Ляшка усміхнулася з прикрістю і сказала:
– До такої, як тебе призначили, ще добре дістатися.
– А до якої школи мене призначили?
– Тебе призначили таки до дійсної науки. Навчать тебе читати й писати по-свому та, може, своїх рахунків і спробують продати як служницю до гарему якогось могутнього баші або дефтердара, що має ласку в хана.
– Нащо ж їм сього?
– Аби мати через тебе знакомства і поміч в ріжних справах.
– А що ж служниця може зробити?
– Як де, як котра, як коли. Не одно вишпіонувати можна. Ті хитрі генуенці вже все обміркували.
– А до якої школи призначили тебе?
– Мене до зовсім інакшої. Гарних дівчат призначують вони до гаремів своїх багатих панів і вельмож та відповідно кормлять і виховують. Ти бачила, кілько харчів принесли мені?
– Бачила. Дуже багато.
– І я все мусіла з’їсти. Бо якби не з’їла, то знов дістала б кільканадцять батогів, хоч я вже така збита, що сидіти не можу.
– За що?
– За непослух, кажу. От мене висікли за таке. Приїхав з Трапезунта якийсь старий баша, що хотів вибрати собі між дівчатами нашого пана, – чи панів, бо вони спілку мають, – якусь гарну дівчину до гарему. Привели
