із зарубіжних актрис симпатизував вождь, невідомо. Але, повернувшись у Росію, Ленін встигав паралельно з керівництвом революційним процесом займатися ще багатьма речами. У тім числі й культурою: театрами та кіно. Ленін залюбки дивився фільми одного з перших вітчизняних режисерів Євгенія Бауера, який і відкрив світові зірку російського німого кіно Віру Холодну.
Хто знає, пише далі одне видання, можливо, саме перебуваючи під чарами краси цієї актриси, Ілліч і сказав Луначарському фразу, що на десятиліття стала сакральною: «Найголовнішим з усіх мистецтв для нас є кіно»?
Як зазначає спецлітература (хоча б і УРЕ): «Доступність фільмів широким масам, особливий ефект достовірності екранного зображення, інформативність визначають соціальні функції і значення кіно, яке справляє величезний ідейно-художній вплив на формування поглядів та переконань, естетичних смаків і почуттів, свідомості людей, їх духовної культури. В СРСР та інших соціалістичних країнах кіно відіграє першорядну роль у суспільно-політичному і культурному житті, в справі виховання народу в дусі патріотичного й пролетарського інтернаціоналізму, служить гуманним ідеям людства, справі миру і взаєморозуміння між трудящими всіх країн, активно протистоїть (уже не протистоїть. – В. Ч.) буржуазній ідеології і моралі…» І далі зазначається, що, мовляв, у капіталістичних країнах більшість творів кіно належить до «масової культури» (увы, як кажуть росіяни, у нас уже теж! – В. Ч.) та використовується в інтересах експлуататорських класів (тепер – олігархів. – В. Ч.) як «індустрія розваг», з метою ідеологічної маніпуляції свідомістю мас, відвертання «трудящих від класової боротьби», і т. д., і т. п. у тому ж «марксистсько-ленінському» дусі і стилі.
«Естетичні особливості кіно, – пише далі видання, – багато в чому визначаються можливостями кінотехніки. Рухомість кіноапарата дає змогу вибрати будь-яку точку знімання (ракурс кінознімання), різноманітність оптики, яку застосовують під час знімання, дає можливість передати в кадрі перспективні зміни, поєднання кадрів у монтажі, дає змогу водночас показувати дію у різних місцях, проводити кілька сюжетних ліній, об’єднувати їх (паралельний монтаж), зміщувати дію в часі й просторі, вдаючись до зорових і звукових метафор і порівнянь (асоціативний монтаж)… Існує чотири основні види кіно: художнє (ігрове), яке засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії; документальне; мультиплікаційне і науково-популярне. Кожний із видів має свої особливості і завдання… У сучасному кіно існують також кінокомедія, вестерн, детектив та інші жанри…»
Кіно, як відомо, виникло в кінці XIX столітті (1885, перші фільми французьких винахідників кіно братів О. та Л. Люм’єр).
Це сталося у Парижі у 1895 році. А варто (їй-богу, варто!) згадати, що двома роками раніше механік Одеського університету Й. Тимченко (за участю професора М. Любимова) сконструював кінознімальний та кінопроекційний апарати. А в 1896 році в Харкові А. Федецький зняв кілька короткометражних картин. На Україні ігрові
