змінюється, ніби «податливий віск: набуваючи форм усіляких, він, хоч і виглядом різний буває, весь час мовби інший […] ось так і душа є постійно душею, лише переходить […] у постаті різні». Свою поему Овідій закінчує проголошенням спорідненості всього сущого й пристрасним закликом співпереживати кожній живій істоті. Клінічна практика також ґрунтується на емпатії, а медицину можна назвати дитиною науки й доброти.
Бути живим означає вічно рухатися. Наші межі мінливі – їх творить і змінює довкілля. Річкова вода, що колись була морськими бризками, за рік може потрапити до сусідового кровотоку. Вода вашого мозку випадала дощем на стародавні землі й здіймалася хвилями давно висохлих океанів. Із цього погляду наші тіла схожі на потоки чи вогнища – вони щомиті інакші. Зростаючи, одужуючи, пристосовуючись і старіючи, вони неминуче видозмінюються – як зазнають змін під час сну, запам’ятовування й навчання наші душі. У звичайні дні я приймаю принаймні 12 пацієнтів до обіду та ще стільки – після. Усі 24 розділи цієї книжки такі самі різні, як 24 щоденні консультації, – я просто розповідаю про те, як, працюючи лікарем, беру все можливе від корисних змін і намагаюсь уповільнити шкідливі. У книзі йдеться про певні важливі перетворення, які я, фахівець, мав честь спостерігати.
Категорії, на які я поділив усі розділи, багато в чому перетинаються.
Близько чверті з них присвячено значущим змінам і переходам з однієї фази життя до іншої: зачаттю, народженню, дозріванню, вагітності, менопаузі та смерті. Людям, які їх переживають, дедалі частіше хочеться підтримки лікарів.
Наступна чверть книжки – про медичні кризові стани, яким під силу змінити наші тіла й душі, – ампутації, переломи, гормональні сплески й навіть рак.
Свідомість наша також ніколи не дрімає, і тому ще чверть розповідей я присвятив змінам, які на неї впливають, – від нічного сну до засадничої ролі пам’яті й дуже різних ознак душевних хвороб, які мене, терапевта, просять полегшити.
Нарешті останні кілька розділів стосуються добровільних змін свого тіла: часом нам хочеться наростити м’язи, зробити татуювання чи ще якось змінити свою зовнішність, аби нарешті відповідати ідеалу чи власному баченню себе. Як лікар, я прагну сприяти корисним змінам і послаблювати наслідки потенційно шкідливих.
Саме слово «пацієнт» означає «страдник». Завдання медицини – полегшити людські страждання. Як письменника мене цікавить метафора перетворення, якою тисячоліттями переймаються поети, митці й мислителі. Як лікар, я також цікавлюся трансформаціями, бо завдання медичної практики – шукати бодай найменші позитивні зміни в тілах і душах пацієнтів. Я хотів би, щоб ця книжка стала гімном динамізму й трансформації людського життя – і в тілесному, і в універсальному вимірі. Можливість, ба більше, неминучість змін дарує нам усім надію на краще.
2. Вовкулаки: збудлива повня
