Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
розпач, Огастес упав посеред тюків і заплакав, як дитина. Саме в ті хвилини він і почув дзенькіт пляшки, яку я пожбурив на підлогу. Ця випадковість стала для мене справді щасливою, бо хоч яка незначуща вона була, саме завдяки їй не обірвалася волосинка, що на ній висіло моє життя. Проте не відразу довідався я про все, що сталося в ту ніч. Природна стриманість і сором за свою слабкість та нерішучість не дозволили Огастесові відразу признатися в тому, в чому згодом спонукало його звіритися мені тісніше та відвертіше спілкування. Бачачи, що, з огляду на неподоланні перешкоди, далі пройти він не зможе, Огастес вирішив відмовитися від наміру побачити мене й негайно повернутися в кубрик. Перш ніж осудити його за це, слід узяти до уваги тяжкі обставини, які надзвичайно ускладнювали його становище. Скоро розвидниться, і його відсутність у кубрику можуть помітити; безперечно, так воно й буде, якщо до світання він не повернеться на свою койку. Свічка в ліхтарі догорала, а дістатися до люка в темряві буде надзвичайно важко. Треба врахувати також, що він мав усі підстави вважати мене за мертвого, а в такому разі він уже нічим не зміг би допомогти мені, навіть якби дійшов до ящика, а сам би через те опинився у великій небезпеці. Він знову й знову кликав мене, а я жодного разу не відгукнувся. На протязі одинадцяти днів і ночей я мав рівно стільки води, скільки її поміщалося в глечику, який він мені залишив, – і малоймовірно, щоб я заощаджував воду на початку свого ув’язнення, адже я мав усі підстави сподіватися, що незабаром мене випустять на волю. Атмосфера в трюмі також була для нього – адже досі він дихав свіжим морським повітрям – набагато задушливішою й нестерпнішою, аніж видалося мені, коли я тільки влаштовувався в трюмному ящику; в той час люки були відкриті, як і протягом багатьох місяців до того. До цих міркувань додайте сцену жахливого кровопролиття, свідком якої мій друг був зовсім недавно; врахуйте, що він перебував у полоні, що він страждав, що йому чудом пощастило врятуватися від смерті, але й досі його життя висіло на волосинці, а його становище було незрозуміле й небезпечне, – одне слово, навколо нього склалися обставини, здатні виснажити і тіло, й душу, – врахуйте все це, мій читачу, і тоді ви, як і я, поставитеся до його очевидних хитань у дружбі й вірі з почуттям не гніву, а радше глибокого смутку.
Дзенькіт розбитої пляшки Огастес добре почув, але він не був певний, що звук долинув із трюму. Одначе й іскри сумніву вистачило, аби він вирішив продовжити пошуки. По ящиках він видерся майже до середньої палуби й, обираючи моменти, коли гуркіт хитавиці трохи стихав, став кликати мене на весь голос, цього разу знехтувавши небезпеку того, що його можуть почути на палубі. Як ви, либонь, пам’ятаєте, саме тоді я вперше почув його голос, але надто розхвилювався й відповісти йому не міг. Переконавшись у тому, що виправдалися його найгірші побоювання, Огастес спустився з ящиків, маючи намір негайно вирушити у зворотну путь до бака. Він так квапився, що кілька менших ящиків
