rel="nofollow" href="#n_90" type="note">[90]До речі, складання недолугих інструкцій – це теж певною мірою «людський фактор», але трохи іншого рівня. У цьому контексті не випадково, що через 20 років після засудження операторів ЧАЕС було виправдано. У звіті було зазначено, що більшість дій операторів, які раніше радянська влада назвала порушеннями, насправді відповідали прийнятим в той час правилам.
6. Відсутність адекватної реакції на попередні аварійні зупинки енергоблоків. За період експлуатації станції у 1977–1981 років на Чорнобильькій АЕС відбулося 29 аварійних зупинок, 8 з них відбулися з вини обслуговуючого персоналу[91]. Лише в 1983–1985 роках сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання[92].
До Чорнобильської катастрофи 1986 р. на АЕС СРСР трапились дві серйозні аварії. У 1975 році на Ленінградській АЕС розгерметизувався канал на такому ж реакторі, як в Чорнобилі. Вода перестала надходити в технологічний канал, відбулося руйнування тепловивідної збірки, радіоактивні речовини вирвалися в реакторний цех. Реактор був заглушений, протягом доби його продували аварійним запасом азоту. Ця радіоактивна суміш через вентиляційну трубу висотою 150 метрів вилетіла в атмосферу. Всього було викинуто півтора мільйона кюрі високоактивних радіонуклідів. Як пізніше писали публіцисти: «Це був міні-Чорнобиль. Тільки там рвонув весь реактор і потім загорівся. Тут «свиснув» один з тисячі шестисот дев’яносто трьох каналів. Всього одна трубочка-сопілочка того органу, який фахівці називають РБМК-1000»[93], але це попередження не захотіли почути… Комісія зі співробітників Інституту атомної енергії імені Курчатова розібралася в тому, що трапилося, і розробила рекомендації щодо підвищення надійності реактора, в тому числі і з таких важливих питань, як зменшення парового коефіцієнта реактивності, створення швидкодіючої системи аварійного захисту (реально ці рекомендації почали реалізовуватися лише після Чорнобильської катастрофи).
У 1982 р. на Чорнобильській АЕС під час завантаження реактора технологічним паливом було виявлено вкрай небезпечне явище – стрижні аварійного захисту при своєму русі вниз протягом п’яти секунд вносили в реактор не негативну, а позитивну реактивність. За цих обставин комісія з фізичного пуску абсолютно безпідставно визнала можливим допустити реактор до експлуатації. З комісією погодився і інспектор Держатоменергонагляду. Однак науковий керівник, розуміючи масштаб загроз і небезпек, написав листа головному конструктору про необхідність усунення дефектів. У відповідь Конструктор аж до грудня 1984 р. розробляв технічне завдання, яке так і не було реалізоване…[94]
Ці аварії фахівець з великим досвідом роботи в галузі ядерної безпеки, доктор технічних наук, професор Б. Дубовський назвав «репетицією аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 р. – зважаючи на ідентичність причин усіх цих трьох аварій на аналогічних реакторах РБМК-1000. На його думку, лише завдяки щасливому випадку аварії
Доповідна записка УКДБ УРСР по м. Київ та Київській області до КДБ УРСР про недостатній рівень надійності контрольно-вимірювальних приладів систем захисту Чорнобильської АЕС від 16 жовтня1981р. // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедія в документах і матеріалах. – К. Сфера, 2001. – С. 41.
Петров Ю. За паролем «Блискавка» // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – № 1(16)/2001. Спецвипуск. Чорнобильська трагедія в документах і матеріалах. – К. Сфера, 2001. – С. 412.
Терёшкин В. Засекреченная атомная авария на ЛАЭС. – https://proza.ru/2017/12/19/328
Реактор должен был взорваться – «Комсомольское знамя». 20 апреля 1991 г.
