стверджує, що першопричиною аварії стало нерозуміння розробниками проєкту реактора нейтронних процесів і помилки при конструюванні аварійного захисту: «час спрацьовування поглиначів А3 (аварійного захисту) перевищував 18 секунд, в той час як розвиток аварійних процесів в цьому реакторі відбувається за 3–4 секунди»[82].
Крім експертів та працівників спеціальних служб недосконалість конструкції реактора визнавали і самі його розробники. Зокрема 3 червня 1986 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС, на якому розглядалося питання Чорнобильської катастрофи, Президент Академії наук СРСР А. Александров під тиском фактів змушений був констатувати: «Властивість розгону реактора є помилкою Наукового керівника і Головного конструктора РБМК… Прошу звільнити мене від обов’язків Президента Академії наук і дати мені можливість виправити свою помилку, пов’язану з браком цього реактора»[83].
З часом пошуки правди та реальних, а не проголошених радянською пропагандою, причин аварії на ЧАЕС почали набирати обертів. 24–26 квітня 1990 р. у м. Славутичі з ініціативи асоціацій оперативних працівників Чорнобильської та Курської АЕС відбулася конференція Всесоюзної асоціації оперативного персоналу АЕС, у роботі якої взяли участь 65 делегатів з 14 АЕС країни. На конференції було прийнято рішення про необхідність реабілітації операторів 4-го енергоблоку ЧАЕС. Повідомляючи про цю подію 6 відділ УКДБ УРСР по м. Києву та Київській області у доповідній записці підкреслював: «Останнім часом слід зазначити, що розширення гласності сприяло активізації пошуку окремими фахівцями атомної енергетики, в т. ч. працівниками станції, справжніх (виділено – О. Б.) причин аварії на 4-му блоці в 1986 році. Основний їх висновок зводиться до того, що головною причиною аварії стали не дії персоналу, а конструктивні недоліки реакторів РБМК-1000. В умовах активного втручання у ці питання засобів масової інформації за відсутності чіткої позиції, аргументованих і кваліфікованих роз’яснень з боку наукового керівника (ІАЕ ім. Курчатова) і головного конструктора (НІКІЕТ м. Москва) реактора можуть розвинутися процеси у напрямку того, що представники громадських і неформальних організацій зажадають нового розслідування причин аварії і притягнення до відповідальності не тільки фахівців зазначених відомств, а й посадових осіб, які «організували» судовий процес в 1987 році[84].
До речі, створення РБМК має дуже цікаву і показову історію. Її свого часу розповів один з творців цього реактора Анатолій Александров заступнику директора Чорнобильської АЕС (1986–1988 років) Олександру Коваленку. Наведемо цю історію дослівно: «Знаєш, чому ми стали робити АЕС на РБМК? – запитав Анатолій Петрович і сам відповів: – через Аркадія Райкіна. Уже не пригадаю точно рік, коли нас з Фімою (Юхим Павлович Славський, що був тоді міністром середнього машинобудування СРСР) покликав до себе Микита Сергійович Хрущов. Питання у нього було одне: чому американці і англійці будують атомні електростанції,
Заложники реактора// «Труд». 3 апреля 1996 г.
Цит. за: Карпан, Н. В. Чернобыль. Месть мирного атома: Ист. обзор процесса развития атомной науки и техники / Н. В. Карпан Ч. 1. – К. ЧП «Кантри Лайф», 2005. – С. 404.
Довідка 6 відділу УКДБ УРСР по м. Києву та Київській області про морально-психологічну атмосферу в колективах, які беруть участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в першому півріччі 1990 року // Чорнобильське досьє КҐБ. Суспільні настрої. ЧАЕС у поставарійний період: збірник документів про катастрофу на Чорнобильській АЕС. – К. 2019. – С. 774.
