суттєва переоцінка цінностей, зміна орієнтирів та підходів до вирішення суспільних проблем, центр ваги у реформаційному процесі дедалі більше починає зміщуватися з економічної сфери у політичну. Важливою віхою на дорозі прозріння став ХХVII з’їзд КПРС (лютий 1986 р.), що прийняв «нову редакцію» програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму до 1980 р. і водночас проголошено курс на удосконалення соціалізму. Крім того, на цьому партійному форумі М. Горбачов висунув два принципово важливих для подальшого розвитку суспільства гасла: «широка демократія» і «гласність». Втім, на той час у радянському суспільстві практично на всіх рівнях домінували старі підходи та кліше до партійних рішень. Саме тому на засіданні Політбюро ЦК КПРС 24 квітня 1986 р. М. Горбачов змушений був з болем констатувати невтішні результати обговорення в партії підсумків XXVII з’їзду КПРС: «Говорильня. Кажуть «взагалі», а не про те, що у себе відбувається і що треба робити. І всі чекають вказівок зверху. Інерція – найнебезпечніша зараз річ. Йдуть папери, папери, завалили паперами…»[58]. У другій половині 1986 р. думка реформаторів енергійно шукає виходу з глухих кутів консерватизму. Відчуваючи гострий дефіцит допомоги «знизу», Генсек вже в липні цього року поглиблює, розширює та радикалізує концепцію перебудови: «Перебудова – ємке слово. Я б поставив знак рівності між словами – перебудова і революція. Наші перетворення, реформи, намічені у рішеннях квітневого Пленуму Центрального Комітету партії та ХХVII з’їзду КПРС, – це справжня революція у всій системі відносин у суспільстві»[59]. Так з’явилась формула перебудови як соціальної революції. Деякі сучасні історики схильні вбачати у цих словах лише «риторичний прийом», який зовсім не свідчив про перехід Горбачова з лав реформаторів до лав революціонерів[60]. У подальшому ж сам ексреформатор стверджував: «По своєму внутрішньому змісту перебудова, звичайно, була революцією. Але по формі це був еволюційний процес, реформаторський процес»[61]. У зв’язку з цим один з ідеологів реформ, В. Медведєв, зазначав, що проголошений згори лозунг революції мав обмежений характер, оскільки віддзеркалював «скоріше глибину і масштабність намічених перетворень, а не спосіб їх здійснення»[62]. Однак, народ, як показали подальші події, зрозумів це гасло у всій його повноті.
Отже, в основі курсу прискорення лежала ідея удосконалення існуючої моделі соціалізму, виправлення окремих її деформацій, у ході його реалізації здебільшого активно використовувалися традиційні командні методи. Проте час показав нагальну необхідність радикальної системної модернізації, та нових підходів до визначення стратегії та тактики реформ, що врешті-решт і зумовило появу формули перебудови як соціальної революції.
Я б поставив знак рівності між словами – перебудова і революція.
Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 680.
59
Горбачов М. Перестройка неотложна, она касается всех и во всем: Сборник материалов о поездке М. С. Горбачова на Дальний Восток 25–31 июля 1986 года. – М. 1986. – С. 36.
60
Боффа Д. От СССР к России. История неоконченого кризиса (1964–1994 гг… – М. 1996. – С. 140.
61
Горбачов М. С. Размышления о прошлом и будущем. – М. 1998. – С. 66.
62
Медведев В. Прозрение, миф или предательство? К вопросу об идеологии перестройки. – М. 1998. – С. 318.