у той час 75 тис. осіб). У ході обговорення М. Горбачов акцентував, що мова йде не тільки про головну соціальну проблему теперішнього часу, а про біологічний стан народу, про його генетичне майбутнє. «І якщо ми цієї проблеми не вирішимо, ні про який комунізм не може бути й мови… А коли перший заступник міністра фінансів СРСР В. Деменцов спробував «попросити», щоб не відразу скасовували горілчані статті доходу, мовляв, важко буде залатати дірку у бюджеті, Михайло Сергійович його різко обірвав: «В комунізм на горілці хочеш в’їхати!»[46]
На перших порах боротьба з зеленим змієм дала певні позитивні результати. Зокрема, у 1985 р. у промисловості України в середньому на одного пересічного робітника втрати робочого часу зменшились на 6 %, а прогулів – на 20 %, кількість злочинів на ґрунті пияцтва зменшилась на 21,5 %[47]. Однак, ці позитивні зрушення не йдуть ні у які порівняння з тими негативними економічними, соціальними та політичними наслідками, які спричинила ця непродумана волюнтаристська кампанія.
Реалізація шляхом адміністративно-заборонних заходів благородної ідеї тверезого життя дорого коштувала економіці України: її бюджет не дорахувався більш як 10 млрд крб, у роздрібному товарообігу утворилась «дірка» в 13 млрд крб Безумовно, не все вимірюється грошима, але різкі адміністративні дії, направлені проти алкоголізму (лише протягом червня-грудня 1985 р. в Україні кількість магазинів, що продавали спиртні напої, скоротилась на 45 %) викликали буквально катастрофу у соціальній сфері – вже у 1988 р. кількість тільки зареєстрованих наркоманів у республіці становила 30,5 тис. осіб, а з 1982 р. по 1989 р. їх число зросло у 4,2 рази[48]. Не слід забувати, що непродумана антиалкогольна кампанія мала і досить серйозні політичні наслідки, адже її реалізація обумовила не лише глухе невдоволення серед прибічників зеленого змія, а й фактично поставила під сумнів правильність обраного стратегічного курсу, викликала цілком реальну тривогу суспільства за долю всього комплексу реформ.
Спробою вирішити економічні проблеми силовими методами стало функціонування служби державних інспекторів, що займалась наглядом за якістю продукції і була утворена на підставі Закону про держприймання (весна 1986 р.). Починаючи з 1987 р. системою держприймання охоплено понад 300 промислових підприємств та об’єднань республіки. Однак, ця галаслива кампанія була малоефективною. З одного боку, вона відволікала і без того дефіцитні кадри та фінанси (тільки в Україні для роботи в системі держприймання було задіяно більш як 11 тисяч висококваліфікованих спеціалістів-виробничників з річним фондом зарплати близько 52 млн крб). З іншого боку, результат держприймання був прямо протилежним очікуваному – питома вага продукції вищої категорії якості у загальному обсязі виробництва не тільки не зросла, а навпаки знизилася – з 15,8 % у 1987 р. до 13,9 % – у 1989 р. Крім того, не зменшилися і штрафи за випуск неякісної продукції, а витрати на передторговий ремонт зросли більш як у два рази[49].
Черняев А. С. Совместный исход. Дневник двух эпох. 1972–1991 годы / А. Черняев. – Москва: РОССПЭН, 2008. – С. 617–618.
ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 1, спр. 1476 / Доповідна записка «Про хід виконання постанов ЦК КПРС і ЦК Компартії України з питань зміцнення трудової дисципліни, подолання пияцтва та алкоголізму від 19 грудня 1986 р. арк. 32.
Там же, спр. 1650 / Інформація «Про хід виконання постанов ЦК КПРС та ЦК КПУ з питань подальшого посилення боротьби з наркоманією» від 11 березня 1988 р. арк. 8; Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 25, 26.
Масол В. Упущеный шанс. – К. 1993. – С. 28.
