«згори», яка у ході перебудови була зім’ята революцією «знизу»[26].
• Стратегічна помилка (зрада) керівництва держави[27].
• Акція (змова), ретельно спланована західними спецслужбами з метою перемоги у змаганні двох систем[28].
• «Революція еліт», в основі якої лежав конфлікт у правлячій елітній верстві[29].
• «Самотермідоризація» (певний відкат, відступ) як засіб стабілізації суспільства[30].
На нашу думку, жоден з цих підходів самостійно не дозволяє всебічно пояснити суть феномена перебудови, оскільки базується на якомусь одному факторі з політичної, економічної, моральної чи інших сфер. Разом з тим більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді. Виходячи з цього, можна дати таке комплексне визначення суті і змісту трансформаційних процесів у СРСР у другій половині 80-х років: «перебудова» – це спроба реформаторської частини радянського керівництва шляхом «революції згори» здійснити наздоганяючу системну модернізацію суспільства, яка була зумовлена, з одного боку, зовнішнім викликом (загрозою поразки у змаганні систем, наростанням реального відставання СРСР від провідних капіталістичних країн за ключовими економічними показниками тощо), з іншого – загостренням внутрішніх проблем у державі (затухаючий економічний розвиток; посилення застійних явищ у політичній сфері; утвердження ідеологічного диктату у культурі, який викликав протидію громадськості; загострення боротьби реформаторської та консервативної течій у керівництві держави та ін…
Світовий досвід переконливо свідчить, що характерними рисами наздоганяючої модернізації є:
✓ поява нових прогресивних явищ та процесів завдяки силовій модернізації – «революції згори», а не еволюції «знизу»;
✓ вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень, фрагментарне врахування світового досвіду суспільних трансформацій;
✓ пріоритетність трансформування окремих сфер, напрямів та галузей, яка у перспективі веде до деформацій суспільної структури;
✓ збереження на тривалий час багатоукладності в економіці, паралельне існування нового, набираючого силу укладу та попередніх укладів, які не досягли піку свого розвитку та цілком не вичерпали свої можливості, що робило можливим контрреформи;
✓ відсутність, як правило, у моделі наздоганяючої модернізації внутрішніх джерел розвитку (вона могла рухатися вперед по інерції, а потім руйнуватися в міру накопичення внутрішніх протиріч);
✓ порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруги у суспільстві[31].
Принциповою особливістю наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави, що виявляється у намаганні встановлення державного контролю за всіма сферами суспільного
Кремінь В. Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. – К. 1998. – С. 145.
Рыжков Н. И. Перестройка: история предательств. – М. 1992. – С. 361–364.
Широнин В. Под колпаком контразведки. Тайная подоплека перестройки. – М. 1996. – С. 65—111.
Политическая история: Россия – СССР – Российская Федерация: в 2 т. – Т. 2. – М. 1996. – С. 610; Деркач А. Веретенников С. Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее. Украина: четыре года пути. – К. 1995. – С. 49–51.
Бордюгов Г. А. Козлов В. А. История и конъюнктура: Субъективные заметки об истории советского общества. – М. 1992. – С. 49; Нагорна Л. «Термідор» по-горбачовськи: крах ілюзій // Перебудова: задум і результати в Україні (до 10-річчя проголошеного курсу на реформи): Матеріали науково-теоретичного семінару. – К. 1996. – С. 6–7.
Нещадин А. Российское реформирование: общее и особенное // Власть. – 1997. – № 1. – С. 52–55.
